№ 7 (244):

Відкритий лист церковної громади

Актуалії

Відкритий лист церковної громади преподобного Сергія Радонезького Української Православної Церкви щодо будівництва багатоповерхового будинку поруч з недобудованим храмом


Не секрет, що десятки років панування атеїстичної ідеології, на зміну якій  прийшов культ вседозволеності, наживи та розпусти,  не минули даремно ні для України в цілому, ні для жителів Сумської області. Одним з наслідків цього стало те, що Сумщина понад 15 років займає перше місце за кількістю самогубств. Підліткові “збори”, які є сумнозвісною візиткою Сумщини, - також є результатом виховання, позбавленого традиційних для нашого народу християнських цінностей. Можна навести ще безліч інших прикладів згубного впливу відсутності духовного і морального виховання. Безспірно, що цю ситуацію можна виправити лише шляхом повернення до споконвічних моральних цінностей. Особливу роль у цьому має зіграти і притаманна нашому народу православна традиція, на засадах якої виховувалося не одне покоління наших предків. Ця робота розрахована не на один рік і, звичайно, має опиратися на підтримку органів влади. Але, на жаль, це далеко не завжди так. В цьому ми мали змогу переконатися на прикладі нашої громади.



Виникнувши у 1999 році, вона робила перші кроки лише на ентузіазмі парафіян та настоятеля – протоієрея В’ячеслава Темного. Більше двох років жителі 9-10 мікрорайонів чекали на виділення шматочка землі для будівництва храму. Після чого віруючі за власний кошт та своїми силами збудували невеличку капличку. Десять років, які минули з того часу, засвідчили, наскільки це було потрібно людям. Майже відразу храм наповнився віруючими, які нерідко стояли впритул одне до одного.  Черга малюків, яких батьки приводили до причастя, виходила на двір та розтягувалася на десятки метрів.  Тому невипадково цей храм в народі називають дитячим. Нарешті громада отримала землю для будівництва великого храму, потреба в якому вже стала край нагальною. На пожертви було збудовано підвальне приміщення, замовлений іконостас. Після цього було обладнано нижній храм на честь преподобного Серафима Саровського, який на сьогодні також вже не здатний вмістити всіх віруючих.  Тому вся громада з нетерпінням чекає зведення верхнього храму. За чудовим проектом, розробленим ще тоді, коли існувала тільки малесенька капличка, він буде дерев’яним, збудованим з сибірського кедру – справжнім шедевром архітектурного мистецтва наших днів, перлиною Сумщини, подібній якої в Україні не будувалося з дореволюційних часів. Ще одним унікальним явищем, єдиним в Україні, став вироблений з фарфору у Петербурзі іконостас ручної роботи та виняткової мистецької цінності. Його вже встановлено в нижньому храмі. Громада, яка роками збирала кошти, щоб подарувати своєму місту таку унікальну красу, без будь-якої допомоги зовні продовжує збирати кошти на подальше будівництво, на влаштування квітучого скверу довкола майбутнього храму, де гарно буде відпочити у тиші мамам з дітками та стареньким прихожанам і всім жителям району. А ще – на недільну школу, яку можна буде розташувати у приміщенні каплички, в якій би діти отримували уроки людяності і християнської моралі. Це – мрія сотень місцевих мешканців, батьків, які бажають щоб їх діти навчалися не на бойовиках, безкінечних пустопорожніх шоу та серіалах, а на кращих прикладах прояви християнських духовних цінностей, щоб вони росли справжніми людьми і громадянами своєї країни.

Здавалося б, у всьому цьому мають бути зацікавлені і місцеві чиновники, які на словах так дбають про розвиток культури, морального виховання... Але, як виявилося, єдине на що вони спромоглися, так це на те, щоб порушити плани громади, які одночасно є і бажанням більшості жителів мікрорайону. Як виявилося, тепер в самий притул до майбутнього храму має вирости чергова багатоповерхівка. Замість унікальної архітектурної домінанти, чудового храму, який було б видно звідусіль, замість облаштованої рекреаційної зеленої зони мешканці мікрорайону отримають архітектурну композицію дещо іншого плану – черговий багатоповерховий монстр, який буде не просто закривати храм, а, по суті, нависати над ним. Навіть нефахівцям очевидна безглуздість такого рішення, яке на весь час залишиться наочним пам’ятником непрофесіоналізму. Заради чого це робиться? Принаймні, точно не заради мешканців. Так, в нас сьогодні безліч вільного комерційного житла, яке пропонується на продаж.

Крім того, таке будівництво становитиме пряму загрозу храму. Адже на цих землях, де раніше проходило піщане русло ріки, будівництво проводиться лише на забитих в пісок багатометрових сваях, які мають досягати твердих шарів грунту. Але унікальний фарфоровий іконостас – річ крихка і чутлива до вібрації. Будівельні роботи на відстані в пару десятків метрів просто знищать це, без перебільшення, чудо. А як відіб’ється будівництво на дерев’яній будівлі храму, до якого багатоповерховий витвір стоятиме майже впритул? Будь-який недопалок, кинутий з балкону поверху, може стати причиною трагедії. Тільки тоді, мабуть, пізно буде шукати тих, хто зараз сприяє цьому знущанню над совістю, здоровим глуздом та терпінням віруючих...

Хотілося б вірити, що дозвіл на це будівництво і виділення під нього саме цієї території – результат прикрої помилки, непродуманого використання одного з небагатьох у цьому районі вільного клаптика землі. Місць для відпочинку місцевих жителів тут набагато менше, ніж торговельних центрів і багатоповерхових будинків. А тому дуже просимо ще раз розглянути доцільність будівництва багатоповерхівки на цьому місці, яке стане причиною знищення іконостасу нижнього храму і перспективи будівництва верхнього. Невже матеріальна нажива комерсантів у даному випадку важливіша для міста, ніж його привабливість, душевний спокій і духовний ріст його дорослих і маленьких жителів? Якщо це так, просимо втрутитися в ситуацію хоча б вищі державні інстанції – адже на всеукраїнському рівні краще видно, що сьогодні важливіше...


Парафіяни храму (понад 1100 підписів)
З повагою протоієрей В’ячеслав



Читайте ще:

Что же мешает нам сменить работу?

Автопригоди з 31 січня по 4 лютого 2011 року

Долю землі вирішують без участі селян

Соціалістичний «терор» з переляканим обличчям