Очевидно, що право складається з безлічі правових обмежень, кожне з яких ділить свою сферу громадських відносин на дві частини. У одній з них, яку назвемо правовою, існує повна правова визначеність відносин, що виключає можливість будь-якої діяльності. В іншій частині, яку назвемо позаправовою, існує повна правова невизначеність відносин у вигляді необмеженої свободи дій. Розділяє різні частини кожної сфери безперервний стрибкоподібний перехід від повної правової невизначеності відносин до їх повної правової визначеності і навпаки. Виявляється, що існують лише два ступені правової визначеності суспільних відносин: нуль і одиниця.
Сукупність усіх суспільних відносин являє собою досить складне утворення, поставити якому у відповідність позаправовий простір у цілому не уявляється можливим. Для спрощення цього завдання слід розглядати кожну сферу суспільних відносин окремо, а в разі необхідності - і її окремі складові частини. Продовжуючи, у міру потреби, просуватися в цьому напрямку, ми дійдемо до деяких, елементарних сфер суспільних відносин, кожній з яких буде набагато простіше поставити у відповідність свій елементарний позаправовий простір.
Очевидно, що сукупність всіх елементарних позаправових просторів буде являти собою загальний позаправовий простір.
Очевидно, що сукупність всіх правових обмежень, що відносяться до деякої елементарної сфери суспільних відносин, утворює належний їй єдиний елементарний позаправовий простір. Що стосується його меж, то вони повинні визначатися виходячи з необхідності досягнення їх оптимальних значень.
Очевидно, що якщо всі правові обмеження, пов'язані з деякою елементарною сферою суспільних відносин, є оптимальними, то вони утворюють оптимальний елементарний позаправовий простір.
Очевидно, що якщо всі елементарні позаправові простори є оптимальними, то вони утворюють загальний оптимальний позаправовий простір.
Завдання в тому і полягає, щоб правильно визначити оптимальні значення всіх правових обмежень і отримати тим самим найбільш точні положення утворених ними безперервних стрибкоподібних переходів, кожен з яких повинен бути або замкнутим, або сягати в обидві сторони в нескінченність. Тільки таким можна уявити собі горезвісне ідеальне або абсолютне право, тобто, те, що не допускає ніяких різночитань у разі виникнення необхідності дати правову оцінку чиєїсь діяльності. Проте численні винахідники в галузі права все ще мають намір удосконалити громадську та економічну організацію за допомогою юридичного крутійства.
Одні з них старанно споруджують ідеальну або абсолютну правова держава, якою може бути лише така жахлива химера як ідеальна або абсолютна тоталітарна диктатура, що якнайбільше обмежує позаправовий простір найбільшою кількістю правових обмежень. Держава, що надає людині найбільш широку свободу діяльності, має бути найменш правовою, утворюючи найменшою кількістю правових обмежень найбільш обширний позаправовий простір.
Наступний різновид винахідників в області права наполегливо прагне скласти ідеальні або абсолютні закони, що мають надати людині всілякі права і свободи. Між тим, право, що походить з «Уложення про покарання» в принципі не може надавати жодних свобод, оскільки саме і лише без будь-яких правових обмежень людина буде найбільш вільною, здійснюючи свою діяльність в безмежному позаправовому просторі, додати до якого-небудь ще не буде ніякої можливості. Тільки для того, щоб необмежена свобода не призвела до повномасштабного некерованого довільного процесу у суспільних і економічних відносинах, необхідні достатні правові обмеження і нічого понад те.
У жодній сфері суспільних відносин, жодне правове обмеження не може надати жодних прав і свобод людини, що має одну тільки можливість здійснювати свою діяльність в сформованому позаправовому просторі. Право не в змозі вдосконалювати суспільну та економічну організацію. Воно тільки лише змінює межі позаправового простору. Утворення оптимальними правовими обмеженнями оптимального позаправового простору зовсім не означає того, що утворена якась оптимальна суспільно-економічна організація. Будь-яка, навіть найбільш позитивна зміна людської організації завжди буде протизаконною. Право само не підлягає вдосконаленню через неможливість вдосконалення будь-якого окремо взятого правового обмеження, яке можна тільки усунути: або частково, або повністю.
Тобто, кожен крок людини до свободи відбувався не у зв'язку з пустим творенням численних свободорясних і багатоправних конституцій, біллів і хартій. Тільки послідовні усунення надлишкових правових обмежень, кожне з яких (усунення) було обумовлено попереднім переходом до більш якісної суспільної та економічної організації, поступово розсували межі позаправового простору.
Виходить, проте, що можливий ще один випадок ідеального правового регулювання суспільних відносин, яким може бути абсолютна відсутність правових обмежень. Зрозуміло, що цей випадок буде всього лише наслідком переходу до ідеальної суспільної та економічної організації, яка, розглянута в якості кінцевої мети суспільного розвитку, навряд чи буде досяжною, а розглянута в якості напрямку процесу вдосконалення суспільства, буде єдино прийнятною. От і приїхали! Виявляється, щоб більш правильно жити, справді, треба жити за поняттями, а не - за законами.
Таким чином, подальше вдосконалення людської самоорганізації є самостійним, незалежним від правового регулювання суспільних і економічних відносин, завданням.
В.Я. Мач
Також можна почитати:
"Автобус – від Президента!", "Щоденники – від мера!" За кого нас тримають?
5 главных ошибок любого туриста. Мифы 2 и 3
Сумщина — вільна країна
Заява Сумської обласної державної адміністрації
