№ 18 (255):

Євросоюз "економ-класу"

Актуалії

На захід — давно і безповоротно вирішила українська влада і, відповідно, давно, але безуспішно намагається в цю західну структуру інтегруватися. Щоби зрозуміти, чому ці спроби не приносять очікуваного результату, варто просто від'їхати 700 кілометрів від Києва і відвідати колись близьку і політично і ментально Литву.

Литва — країна з двомільйонним населенням, (хоча офіційно в Литві проживає три мільйони, але після вступу в ЄС в 2004-му, частина литовців виїхали працювати чи жити в більш ситі Німеччину, Британію, Польщу та інші країни Євросоюзу). Але й ті, що залишилися, хоч і не з захопленням, але, всі позитивно відгукуються про вибір приєднання до співдружності розвинених європейських країн, зроблений в травні 2004-ого. Адже прогрес, якого, чомусь, наші політики впритул не бачать, — на долоні. І в управлінні, і в соціальній сфері, і в економіці та в агропромисловому комплексі. Отже, кілька фактів, побачених і почутих мною від чиновників, підприємців і звичайних громадян Литовської республіки.



Медицина

Те, про що у нас говорять і мріють, в Литві давно вже працює. І не просто працює, але виправдовує себе на всі сто. Гасло "Гроші ходять за пацієнтом" діє безвідмовно. Механізм простий: каси наповнюють за рахунок працюючого населення: із зарплати відраховують близько 10-ти відсотків, а за пенсіонерів платить соціальний фонд "СОДРА". Річний бюджет — 300 мільйонів євро, (торішній бюджет Міністерства охорони 48-ми мільйонної України — всього лише вдвічі більший). Якщо людина захворіла, вона сама вибирає, в яку лікарню звернутися. Лікування безпосередньо оплачується з лікарняної каси. Тобто, гроші лікарі отримують за конкретну людину і за конкретну роботу. Чим більше пацієнтів, тим більше грошей. Сенсу красти немає, адже нема ізвідки. Звідси — конкуренція і підвищення якості послуг. Каси також оплачують, при необхідності, санаторне лікування, складні операції і навіть пересадку органів.

Сільське господарство

Мені пощастило побувати в гостях у одного з найбагатших фермерів Литви, вихідця з України. Живе він під Каунасом і займається всім, чим зазвичай займаються фермери: від зерна до виготовлення ковбас. Має свої магазини, склади, м'ясокомбінати. Про будні українських колег знає і радіє, що працює в Литві. По перше: Євросоюз оплачує половину вартості сільськогосподарської техніки, платить кілька тисяч євро за кожен засіяний гектар землі. Рідна держава допомагає в отриманні кредитів і ризики частково бере на себе.

Влада

Влада в Литві реально доступна. У мерії Вільнюса, на відміну від київської, біля входу вас зустрічає не "вертушка" і міліціонер, а величезний хол, дівчата, що приймають запити від населення, затишне кафе і столики з телефонами, за якими можна додзвонитися потрібному чиновнику. Міністри, що цікаво, в основному люди молоді й освічені, працюють в таких самих кабінетах, що і підлеглі: маленьких і світлих, прихованих за звичайною скляними дверима, так що зрозуміти, що за дверима міністр можна тільки за вивіскою біля входу. Домовитися про інтерв'ю з міністром можна протягом півгодини. Це з досвіду.

Житлово-комунальна сфера

ЖЕКів у Литві немає. А якщо і зустрічаються ці рудименти, то громадянин сам вирішує, укладати з ним договір чи ні. У Вільнюсі працюють комерційні компанії, які надають свої послуги. Офіси — сучасні, світлі. У вас візьмуть запит, вислухають проблему і протягом години спробують вирішити. Щороку мешканці укладають з такою компанією договір, це якщо вона виправдала їхні надії, якщо ні — шукають іншу. Так, тарифи вищі, ніж в Україні, але і якість послуг інша. У підвалах будинків, до речі, побудованих ще в радянські часи, не пацюки і іржаві труби, а сучасна техніка, за роботою якої стежат фахівці. Вони регулюють, в залежності від температури за вікном, градус води в кранах і в батареях. Грубо кажучи, влітку тут батареї не "смажать", а взимку не дають замерзнути. І за зігріте повітря або воду, вилиту в канаву, мешканці не платять.

Пенсії

Пенсіонерам в Литві живеться навіть краще, ніж молодим людям, які не мають вищої освіти. Вони отримують більше. У середньому, на двох — близько 6000 гривень. Ті, кому до пенсії далеко, можуть накопичувати пенсію у пенсійних фондах. Відрахування — на свій розсуд. Діяльність фондів контролює державна структура і самі вкладники. Правда, біда в тому, що населення старіє, а молодь виїжджає за кордон, але через пару років вони, як правило, повертаються, розуміючи, що у своїй країні вони потрібніші.

Це всього лише кілька вражень від маленької Литви, в яку чомусь дуже хочеться повернутися. Так, зовнішніх ознак ситості і блиску, якими вражає Відень або Цюріх, немає, але є така необхідна людям скромна стабільність і незворотність руху вперед, якими не може похвалитися Україна. Бо різниця між нашими країнами — в головному: вони роблять, а ми тільки хочемо.

Василь Зима, "Главком"




Варто також почитати:

Учителі – зона ризику

Новини кількома рядками

День святоi великомученицi Катерини

Соціалістичний «терор» з переляканим обличчям