Попередня версія: Благі наміри, гігантоманія і непереконливість аргументів на користь мегауніверси
Отже, свого часу з вуст глави Сумської облдержадміністрації В. Щербаня прозвучали слова про ідею створити у Сумах такий собі солідний вуз з багатьма тисячами студентів, сотнями професорів, велетенською матеріально-технічною базою і, відповідно, чималим фінансовим забезпеченням з держбюджету. Створити такий навчальний заклад, щоб, приміром, не соромно було на його базі проводити наукові конференції, семінари, у тому числі міжнародні, одне слово, щоб було не соромно...
Звичайно, ідея на перший погляд благородна та й приваблива. Вона, за задумом її творців (видать, великих цінувальників творчості Ільфа і Петрова) мала б оволодіти головами нашого брата-обивателя з такою ж самою силою, як і головами жителів знаменитих Васюків, що повірили у слова Остапа Бендера про побудову у їх містечку міжнародної шахової столиці.
Проте, якщо спробувати неупереджено глянути на причину об’єднання вузів, то вона, здається, лежить у міцно вкоренілому потягу до гігантоманії, яка пустила корні на теренах Радянського Союзу у кінці 20-х років. На її популярності у ті часи великий комбінатор і “охмурив” довірливих шахістів-васюківців.
Так ось, хто сказав, що для того, аби вищий навчальний заклад мав високу репутацію, у ньому мають навчатись якомога більше студентів? Яка кількість є оптимальною? Хто це підраховував і виходячи з яких критеріїв?
Тим часом, більша кількість професорів якраз би сприяла підвищенню рівня навчального процесу там, де студентів менше. Хіба не так?
Спираючись на гігантоманську логіку “об’єднувачів” сумських вузів, з якої випливає, що об’єднання несе в собі лише позитив, економічну вигоду і так далі, то виникає зустрічна пропозиція про покращання і удосконалення діяльності сумських профтехучилищ, шкіл та дитячих дошкільних закладів. Шляхом їх об’єднання. А що: подивіться скільки їх багато! У кожному закладі – керівництво, адміністративний апарат. Це ж розбазарювання яких коштів! Треба зробити, щоби було одне училище, одна школа, один дитсадок. А щоб поменше було директорів та інших начальників і побільше зекономити коштів, найкраще об’єднати ці навчально-виховні заклади в один. З одним директором (нема чого за керівні крісла битися). Ото вже не соромно буде за такий навчальний заклад!
Звичайно, проблем у системі нашої вищої освіти вистачає, як вистачає, між іншим, і у розвинутих країнах. Проте проблеми у нас та у них – не зовсім однакові. Сто совно наших, то варто було б відкрито та об’єктивно визначити їх серйозність, черговість та методи їх подолання.
Якщо з часу проголошення незалежності у нашій країні з’явилась сила-силенна вищих навчальних закладів з різною формою власності та з різними ступенями акредитації, то не вина в цьому сумських вузів, які мають різну (аж понад 70-річну) історію, традиції, наукову школу... Вирішення їх проблем через злиття вузів в одну юридичну особу з голослівними обіцянками у прекрасне майбутнє (без представлення серйозних аргументів, зважування різних думок, проведення таємного голосування при прийнятті рішення про створення так званого СНУ і затвердження його статуту) – є ілюстрацією самої суті сьогоднішніх керівних осіб Сумської обласної держадміністрації та міської влади Сум, які думають, що вони найрозумніші, найпрогресивніші і сумніватись у цьому будь-хто просто не може. Прости їх, Боже праведний.
О.Сахно
|
