Попередня версія:

Беззаконня найвищої проби

Інша тематика

або Як, мабуть, хотілось та не моглось ні Кучмі, ні Януковичу приструнити суддів Європейського суду



Ні телефонне право, ні гроші в Європейському суді нічого не значать

19 жовтня Європейський суд задовольнив позов колишнього майора Державної охорони (героя “касетного скандалу” 2000 року) Миколи Мельниченка, у якому він оскаржив рішення Центральної виборчої комісії про відмову зареєструвати його кандидатом в депутати ВР України за партійним списком СПУ. Отже, остання, справді незалежна судова інстанція визнала, що Україна порушила Європейську конвенцію з прав людини, відмовивши в реєстрації кандидатом у депутати на виборах 2002 року.
Приклад з виграною справою Мельниченка є ще одним ляпасом по фізіономії тих, хто представляє нашу державу на вищих державних постах. Адже вони вважають, що є всесильними, у тому числі й у судовій сфері. За кожен програш України в Євросуді хочеться тільки радіти. Бо це є програшем, передусім, тих, хто порушує людські та громадянські права в Україні. Отже, так вам і треба! Бо Україна – не якась там вотчина, не “своя” територія, яку ділять, і яку мітять собаки та інші тварини, а також кримінальний бізнес. І тут суддю Європейського суду на килим в кабінет не викличеш і хабара не сунеш...
Україна є однією з рекордсменок у Євросуді за кількістю позовів від її громадян про порушення людських прав. Воно й не дивно з огляду на пануюче при теперішній владі беззаконня. Це беззаконня сьогодні настільки є “махровим”, що навіть рішення судів не виконуються. Що стосується, приміром, Мельниченка, то задоволення від його виграшу відразу затіняється тим, що відновлення справедливості тут, в Україні, не буде легким. Або зовсім не буде, як такого. Тепер Мельниченку треба робити цілу низку юридичних (у першу чергу апеляційних) дій, аби домогтися виконання в Україні рішення Євросуду.


А в Україні рішення суду, в тому числі – вищої інстанції – нічого не значать

Будь-кому з наших громадян абсолютно не гарантоване виконання рішення суду. Справу ти можеш виграти, але замість полегшення від виграшу та тебе чекають не менші проблеми. Бо треба ще, виявляється, в Україні поборотися за те, щоб рішення суду було виконане. Це стосується будь-якої сфери життя – чи цивільної, чи господарської...
Про яку правову державу можна говорити, коли, наприклад, певні судді Господарського суду Сумської області, керовані з кабінетів сьогоднішньої облдержадміністрації зі В.П. Щербанем на чолі, виносять рішення, внаслідок якого законних господарюючих суб’єктів позбавлять їхнього майна і передають іншим суб’єктам. Тобто, тим підприємствам, де господарями є люди, наближені до обласного керівництва і конкретно – до Володимира Петровича Щербаня. І це рішення господарського суду було виконано миттєво.
Звісно, що законні господарі та керівники пограбованого підприємства, яке називається ТОВ “Сумське обласне підприємство “Холодильник”, оскаржили таке рішення у судах вищої інстанції. Відповідні постанови у цій справі і Вищий Господарський суд України, і Верховний Суд України прийняли на користь ТОВ” Холодильник” – законного власника викраденого у нього майна руками керованих суддів, чиновників БТІ та інших. Треба, віддати належне юристам у судах вищих інстанцій: все-таки, не абсолютно все в Україні купується і продається...
Але рішення вищих судових інстанцій на Суми не поширюється. У Сумах (і області) – свої так звані суди, своя влада, навіть своя “конституція”.
Отже, що робити в Сумах власникам майна, на стороні яких Закон? А треба знову йти у сумські суди і подавати позов з вимогою виконати рішення Вищого суду. Маразм! Як же тут будеш жити і працювати за законом?! Чому таке беззаконня так у нас укорінилось? Та тому що йому дала укорінитись, і зерна якого посіяла теперішня влада на чолі з кучмами, януковичами, щербанями... Та з гавришами й медведчуками – “великими” юристами.

 [pagebreak]Прокуратура нічого “не вбачає”.
В окремих випадках

Таким чином, підприємство ТОВ “Холодильник”, пройшовши всі інстанції і вигравши всі суди, отримало судове іменем України підтвердження на своє право власності на нерухоме й інше майно, незаконно в нього відчужене. З цим рішенням Верховного Суду України засновники і керівництво ТОВ “Холодильник” звернулись у відповідності з законом до місцевого Бюро технічної документації з метою отримати відповідний документ – свідоцтво про право власності. А в БТІ лише плечима знизують, мовляв, якось нам не хочеться видавати вам свідоцтво. Мовляв, це добре, що маєте на руках судове рішення, але ж, бачте, ця ваша нерухомість припала до смаку іншим людям, дуже близьким до В.П. Щербаня. Здається, важко пригадати, коли до такого ступеня було притиснуте БТІ! Одержавши таку відповідь, засновники ТОВ “Холодильник”подають скаргу на БТІ до Прокуратури: начальник БТІ не виконує судове рішення, захисти наші права, Прокуратуро! А в прокуратурі, як з’ясовується згодом, “не вбачають” порушень у невиконанні рішення суду з боку БТІ і взагалі відписують, що це сфера не їхньої компетенції, звертайтесь, мовляв, до суду. (Це так прокуратура відповідає у той час, коли без всякого суду заводить кримінальні справи на будь-кого, не угодного обласному керівництву.)
І знову змушене підприємство ТОВ “Холодильник” подавати до господарського суду позов про спонукання виконати судове рішення. Але господарський суд Сумської області (судді якого чомусь періодично відвідують деякі кабінети у будинку Сумської обласної держадміністрації) у свою чергу, переступивши рішенні судів Вищого господарського і Верховного, теж “не вбачає” порушень з боку БТІ.
Те саме, шановні громадяни, твориться і з правом на заробітну плату. Вигравайте суди. Толку тільки зараз від цього... Людина виграла в суді справу у керівника чи господаря працюючого підприємства чи організації про погашення заборгованості по зарплаті. І що ви думаєте – вона обов’язково одержить зароблене? Тобто, рішення суду обов’язково буде виконане? Та не смішіть мене й себе. Знаходяться нібито об’єктивні причини, які не дозволяють виконати судове рішення, яке є ОБОВ’ЯЗКОВИМ (п. 9 статті 129 Конституції України). І хто знає, скільки тисяч людей по всій Україні при теперішній владі ходять з судовими рішеннями на руках і не можуть добитися справедливості. Тим часом, за законом громадянин після відповідного рішення суду вищої інстанції не має нічого і ні у кого просити чи вимагати. Закон на його боці і судове рішення просто виконується. Іншого для правового суспільства не дано.
А що ж дано, приміром, жителю Сумської області? Подавати позови про спонукання виконати рішення суду. Ось до чого ми дожилися!
Щоправда, є ще один варіант. Взяти судове рішення і піти, приміром, до Володимира Петровича. Спробувати поплакатися, мовляв, допоможіть в обмін на довічне вірнопідданство. Якщо, повезе (наприклад, гарний настрій буде у губернатора), то гляди й судове рішення виконається. У той же день. А що: для “доброго царя-батюшки” (щоправда, він називає себе лібералом) нічого не варто наказати судді покарати чи помилувати. Бо хіба для “царька” чогось варта Конституція, в статтях 124, 126 якої, зокрема, сказано, що привласнення судових функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається, і що вплив на суддів у будь-який спосіб не допускається?
А, до речі! Є ще третій варіант. Користуючись передвиборним моментом, можна спробувати пошукати щастя, звернувшись, навіть не до Володимира Петровича, а відразу до його землячка – Віктора Федоровича. Ну, у якого прізвище на “Я” починається. Тому теж Конституція – “до фєні”. Так ось, треба поспішити. Бо шанси “допомогти людям” у Януковича найвищі саме у цей період. Потім вони впадуть. І настане знову життя звичне, у якому суддів або викликають на килим у “високі” кабінети, або просто призначають “своїх”. Знову ви продовжуватимете боротися за свої конституційні права, які б мали захищати і суди, і та ж прокуратура, яка у цьому житті навпаки, готова вас (якщо використати лексикон одного з кандидатів у Президенти) розмазати по стінці. Дай лише команду “фас”.
Ось до якого життя ми дійшли з такими “поводирями”. Хочете дійти ще до “цікавішого”? Тоді голосуйте за Януковича!

Окремим суддям – окремий палкий привіт

Я нікому не бажаю зла. Але дуже хотілося б поспостерігати за сценою ходіння по судах самого... судді.
Припустимо таку ситуацію. Янукович президентствує. Суддя А. проживає у квартирі, яка дуже потрібна чи просто подобається Януковичу чи Щербаню. І I через це, згодом, якось так вийшло, що у “кишеньковому” БТIІ хтось “помилився” (всі ж ми – люди) та й переписав документ права власності на квартиру судді А. на іншу особу (з голосом, схожим на мера Сум). І I суддя А., зрозуміло, йде до суду, до свого колеги судді Б. з твердим переконанням, що Його Величність СУД винесе рішення на його користь. I як же жорстоко помиляється суддя А. Бо йому – бідолашному – не світить не тільки перспектива бігати по прокуратурах з домаганнями виконати судове рішення – він просто не дочекається рішення на свою користь від колеги судді Б. Тому що суддя Б. знає кому він перейде дорогу, і він не хоче помилятись, а хоче залишитись при посаді і з хорошим житлом. Навіщо йому виносити законне рішення на користь колеги А.? І I тут суддя А., зі сльозами на очах, апелюючи до професійної солідарності колеги та його людських якостей каже:
– Слухай, друже, ти ж, як і я – суддя. Ми ж можемо керуватись тільки Законом. Якщо ти не визнаєш мої законні права, я опиняюсь із сім’єю на вулиці.
А суддя Б. йому на те:
– Слухай, друже, ти ж і мене зрозумій. Ти ж – суддя. Ти ж знаєш, що твоя квартира потрібна ЙОМУ. Тому навіть якщо я і винесу вирок суду на твою користь, все одно БТІI це рішення може не виконати. А я тим часом можу позбутися роботи. Зараз тобі одному погано, а так буде аж двом – тобі й мені. Подвійне зло виходить. Так що, вибачай, ти не переживай, поживеш поки у родичів, а там, гляди, ще чиясь квартирка звільниться. Будеш гарно судити, то й одержиш...
– Так це ж може чи не може... А Закон же як, Закон?! За законом це – моя власність. Я вимагаю справедливості.
– Ні, ну ти вже, слухай, якось починаєш міркувати так, підозріло. Майже опозиційно. Я тебе не впізнаю, їй-Богу. Ну ладно, бувай здоровий, мені працювати треба: перед засіданням ще маю встигнути в облдержадміністрацію сходити...
Я нікому не бажаю зла. Але переконаний, що якби хтось із наших суддів опинився в шкурі судді А., для загального добра це пішло б лише на користь. Може б у такому разі до окремих з них дійшло усвідомлення того зла, яке творять, переступаючи Закон.

Ви ще спите спокійно?

Якщо суд у нас не зовсім і суд, а фактично один з підрозділів адміністративного апарату виконавчої та місцевої влади, то про надійний захист своїх законних прав я б остерігся говорити. Також не хочу своїх співвітчизників і лякати. Однак ситуація із забезпеченням конституційних прав громадян і суб’єктів господарювання не може не застерігати. Сьогодні, не дивлячись на Суд, відбирають майно у підприємств. Таким чином, завтра немає гарантії, що не відберуть ще в інших підприємств, а післязавтра – у дрібних підприємців та навіть простих громадян.
Сидите ви вдома на диванчику з книжкою в руках чи перед телевізором, а до вас – незнайома людина (з голосом, схожим на мера Сум): ось, мовляв, маю на бланку БТIІ свідоцтво права власності на цю квартиру. А ви: “Та ну й жарти у вас, шановний”, – не вірите. А він простягає той папірець, і ви – ошелешено:
– Адреса моя, а прізвище – не моє! Де це ви взяли?
– Так же ж, у БТIІ дали.
– А на якій підставі? У цій квартирі я зареєстрований, там знають.
– А хіба їм якісь підстави потрібні? Вони ж – БТIІ, вони ж – директор Бевза!
– Нічого не розумію. Мабуть, це помилка.
– Та ні, це не помилка, тому що квартира у вас гарна, на тихій вулиці та ще й у центрі міста.
– Ну це вже занадто, – майже кричите ви, – я йду до суду!
Пішли ви в суд з усіма документами, що засвідчують право власності на квартиру і, звісно, справу виграли. Вертаєте додому, а біля під’їзду виставлено ваші меблі та інше майно, на якому плаче дружини з дітьми, а у дверях – інший замок. Ви з рішенням суду на руках біжите мерщій в БТIІ. А там розводять безпорадно руками, мовляв: а як ми можемо виконати рішення суду, коли вже там інший поселився? Ми не можемо порушити його право. “Та це моє право на цю квартиру! – з піною на губах доводите ви. – Ось рішення суду! Верховного Суду!” А у відповідь: “Чоловіче, не хуліганьте, не заважайте нам працювати, а то міліцію викликаємо”.
Ви стрімголов біжите до Прокуратури. Там то, думаєте, швидко змусять начальника БТIІ виконати судове рішення. Вони ж мають за Конституцією наглядати за виконанням законів. Отож, прибігаєте, вас зустріли, вислухали і відповіли:”Ви знаєте, справді, щось там у БТIІ не в порядку. Але ж – всі ми живі люди, хто не помиляється. Ми обов’язково накажемо начальнику БТІI винести кому там треба догану – щоб знав як помилятись. А в цілому ми, шановний, складу злочину у роботі БТIІ не вбачаємо. Можемо дати пораду: ідіть до суду, щоб він виніс рішення про спонукання виконати його рішення. А ми, вибачте, не можемо втручатись у роботу БТIІ, підстав для втручання не вбачаємо. До побачення”.
Важко в цю історію повірити? Це тоді важко, коли з тобою подібне не сталось. А з іншими стається. Саме сьогодні. Саме за сьогоднішньої влади. Радий би я побажати законослухняним співвітчизникам спати спокійно, але сьогодні цього зробити не можу. Було б не чесно.
Натомість тим, хто хоче жити без квартири та громадянських прав, побажав би голосувати за Януковича та Щербаня.

О. САХНО,
член Ліберальної партії України