Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 180

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 181

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 182

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 183

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 184

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 185

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 186

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 187

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 188

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 189

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 190

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 191

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 192

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 193

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 180

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 181

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 182

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 183

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 184

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 185

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 186

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 187

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 188

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 189

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 190

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 191

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 192

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 193

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 180

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 181

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 182

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 183

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 184

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 185

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 186

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 187

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 188

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 189

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 190

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 191

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 192

Deprecated: Function eregi() is deprecated in /home/kitty/domains/gukr.com/public_html/mainfile.php on line 193
ЗВЕРНЕННЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ.
Попередня версія:

ЗВЕРНЕННЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Інша тематика

Газета “Громадянин України” побачила світ у серпні минулого, 2004 року. У першому номері нашого видання ми заявили, що головною нашою метою є відстоювання прав і свобод людини та громадянина, захист цінностей громадянського суспільства. Виходимо вже півроку. Протягом цього періоду виступали з принциповою критикою як вищих державних органів влади, так і її представників на Сумщині та в Сумах зокрема. Проте шлях боротьби засновника газети Олександра Сахна з цими представниками на місцях вимірюється періодом у не менш, ніж два роки. Певних успіхів завдяки мирному опору народу проти насильства під час виборів досягнуто: немає вже одіозних фігур на керівних горизонтах області й міста. Ці факти не можна не вітати, народилася надія на побудову нового життя.



Але у той же самий час, на жаль, проявляються у суспільстві тенденції певної самозаспокоєності. На державному рівні, без сумніву, розпочалася напружена робота. Це стосується кадрових змін, структурних змін у міністерствах та інших держорганах тощо. Комусь щось у цьому подобається чи не подобається – це не важливо: подальше життя покаже. Головне, що на рівні вищої виконавчої влади відбуваються не косметичні, а принципові зміни. Це все, отже, добре.

Однак, самозаспокоєність у суспільстві спостерігається у головній сфері життя – у сфері додержання прав і свобод людини і громадянина. Без цих прав і свобод всі перетворення на рівні всіх гілок державної влади рано чи пізно приречені на невдачу. І у цій сфері новому, ще з кредитом народної довіри державному керівництву не можна наступати на ті самі граблі, забуваючи, що найцінніше у державі – це людина з її конституційними правами. А вже потім – з обов’язками.

Тому, якщо хтось вважає, що зміни у державних структурах можуть заступити собою зміни у сфері захисту прав і свобод громадян, і що, приміром, тиждень, два чи місяць – це дуже малий термін для того, аби поміняти мислення у головах держслужбовців у напрямку захисту прав і свобод громадянина, то той дуже глибоко помиляється. Аргументи на доказ цього – у Зверненні до Президента України.

 ЗВЕРНЕННЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Шановний Президенте України. Особисто я, громадянин України, Сахно Олександр Миколайович, завжди уважно слухав Ваші виступи. Фактично у кожному з них звучала і звучить теза про те, що в Україні перестануть красти. Так, може й перестануть. У таких розмірах, що були досі. Перестануть красти у держави. А якщо не перестануть? Впевнений, що при Вашому президентстві відповідні державні органи розберуться із розкрадачами державного майна і захистять інтереси держави (до речі, захищаючи ці інтереси, можна впасти й у певну крайність, про що ми писали у другому номері нашої газети за 2 вересня 2004 року).

А ось коли обкрадають не державу, а громадянина – чи нерухомість у бізнесмена, чи просто шапку в перехожого: до кого йому звернутись за захистом свого права? Звичайно, до правоохоронних органів, до суду. Але чи завжди громадяни, звертаючись до цих державних інституцій, відновлюють свої явно порушені права? Ні, не завжди. І далеко не завжди. Бо для державних службовців майже евфемерна фраза “інтереси держави” завжди превалює над конкретними правами конкретних громадян цієї держави.

Тож, чи не варто, все таки, розставити тут пріоритети? Щоб на першому місці був громадянин України, його інтереси і права. Якщо обікрали його на десять гривень, а у держави, приміром, вкрали десять мільйонів, то чи не логічно розібратись спочатку з випадком громадянина (повернути йому ті десять гривень), а потім – держави? Адже при політичній волі державі все одно повернуть вкрадене. Ось такий підхід я вважаю правильним. Бо саме людина є основою держави, і захист саме її прав має бути на першому місці.

Я хотів би ще знати, хто займеться наведенням порядку у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні. Хіба не порушуються мої права, як виборця тоді, коли бачу по телевізору, як поміж рядами бігають народні депутати України й натискають кнопочки при голосуванні того чи іншого законопроекту? Ми, громадяни України, делегували депутатам парламенту представляти свої права у тому числі й при прийнятті законів, а депутатів у сесійній залі – аж п’ятдесят чоловік. Зате голосують, “літаючи” по рядах, що на табло цифра понад двісті висвічується. У такий спосіб яких тільки у нас законів не народилось! І депутати наївно думають, що прийняті таким чином закони хтось в змозі буде виконувати. А з іншого боку – спробуй на підставі таких законів у суді домогтися справедливості. Отже, таке голосування хіба не порушує людських і громадянських прав виборців? Я вважаю, що порушує. І я, як громадянин України, дуже сподіваюсь, що народний Президент – гарант Конституції України – спонукає законотворців навести лад у процедурі обговорення та прийняття законів.

При, скажімо, ситуації, коли виникає потреба захищати вже у вищих інстанціях свої права, то громадянинові нашої країни нікуди податись окрім як за кордон – у Європейський суд. Який і так уже завалений позовами громадян України. А що ж всередині країни – немає кому захистити конституційні наші права? На сьогоднішній день, я берусь стверджувати, немає. Практично немає. Ні, формально, звичайно, є. Це – Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Сьогодні – в особі Ніни Карпачової. Але я обурливо вражений “особливостями” її розуміння людських прав як таких.

Почну з прикладу. У Сумах, у законослухняних бізнесменів є підприємство, нерухомість якого попередній глава облдержадміністрації разом зі своїми підручними викрав. Постраждалі, захищаючи свої права, пройшли всі гілки доказової частини судового процесу й виграли судові справи у Харківському апеляційному суді, Вищому господарському суді України, а також їх право підтвердив Верховний Суд України без права оскарження свого рішення. Але у Сумах вони викрадену у них нерухомість так і не можуть одержати назад аж по сьогоднішній день, маючи на руках рішення Верховного Суду вже понад півроку. Рішення вищої судової інстанції не виконуються. Куди у такому разі має звертатись громадянин України, у нашому випадку – бізнесмен?

Брутальним чином його позбавили права власності на нерухомість – одну з основ бізнесу та й самого життя – і це його право відновив Суд, а віз і нині там. Куди вже далі звертатись за захистом прав людини, які прописані у другому розділі Конституції України, і стаття 41 якої декларує, що право приватної власності є непорушним? Відповідь одна: до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Ці бізнесмени так і зробили. Приєднали до відповідного листа всі рішення, відповіді, відписки місцевих прокуратури, господарського суду, БТІ, які відмовлялись під різним “соусом” виконати рішення вищої судової інстанції. Прохали Уповноваженого на підставі поданих документів захистити їх громадянські і людські права. І одержали від Уповноваженого відповідь, що, мовляв, це не наша компетенція, звертайтесь до Прокуратури...

Це що за нахабство? Ми стикнулись з проявом системи бюрократичних відписок, яка утискає права і свободи громадян. Але стикнулись уже на рівні інституції, яка сама має з такою системою боротись. Це був приклад із життя.

А тепер дозволю собі поставити питання, що зачіпають, на моє переконання, суть роботи Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Хто мав би бути у перших лавах, захищаючи людей, яких позбавили права обирати на виборах Президента України або порушили це право? Хіба не пані Карпачова? На інавгурації вона була присутня. А до цього де була? Хто мав би бути присутнім на відкритих засіданнях Верховного Суду України після другого туру і після переголосування, як сторона? Сторона, що захищає конституційні права громадян України на виборах. Хіба не пані Карпачова – Уповноважений Верховної Ради з прав людини? Де її чути, де її видно? Пані Карпачова хоча б раз звернулась до Конституційного Суду з метою визначення відповідності законодавства України Основному Закону України у частині забезпечення прав і свобод громадянина і людини? Вона хоча б пам’ятає, що написано у другому розділі Конституції і як цей розділ називається? Вона, мабуть, хартії європейські вивчає, аби бути теоретично “підкованою”, аби сподобатись західним правозахисникам та чиновникам. І де її, згідно із законом, представники на місцях? До речі, хто його писав, цей Закон про Уповноваженого ВР з прав людини? Там записано, зокрема, що регіональні представництва Уповноваженого на місцях формуються з огляду на наявність відповідних коштів. Тобто, без коштів про права людини ніхто й згадувати не буде. А на громадських засадах не можна людей знайти в регіонах? Я впевнений, що ніхто цього й не збирався робити. Я не маю нічого проти Ніни Карпачової як людини. Але як високий державний службовець, вона має чисто формальний підхід до захисту прав людини. Якби було по-іншому, то, принаймні, до свого Закону вона б спонукала парламент за сім років перебування на цій посаді внести не одну зміну і доповнення, які б формували і удосконалювали систему захисту прав людини. Натомість, цей Закон швидше звужує ці права, а сама пані Карпачова розширила систему відписок громадянам України, замість того, аби захищати їхні права.

Тим часом, життя продовжується і воно при цьому змінюється. Слава Богу, з обранням Президентом Вас, шановний Вікторе Андрійовичу, зміни породжують сподівання лише на краще майбутнє. Бо Ви із знанням справи та гарячим серцем взялися виконувати свої функції, виконавча влада – свої. Ви ясно говорите своє, виконавча влада ясно говорить своє, а що може сказати Верховна Рада – то це ще питання. Тут впевненості немає. Візьме та й прийме якийсь закон, що обмежує права людини. І як людина захистить у цьому разі свої права, якщо вона не може згідно з 150-ю статтею Конституції звернутись до Конституційного Суду України, аби поставити (в рамках тієї ж 150-ї статті) питання про відповідність Конституції України прийнятих законів та інших правових актів? Зате це питання перед Конституційним Судом має право поставити Уповноважений ВР з прав людини. А Уповноважений – пані Карпачова – завжди сидить і мовчить. Це в той час, коли їй як нікому іншому належить просто-таки атакувати Конституційний суд запитами про відповідність законодавства України Основному Закону держави.

На моє тверде переконання на посаді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини має бути не простий державний службовець. Це має бути людина з полум’яним серцем, завищеним почуттям до несправедливості. Мені здається, не болить у пані Карпачової душа за Україну, за її громадян і за себе та за своїх рідних у тому числі. Ну ніколи я не бачив, щоб Уповноважений ВР з прав людини була в сесійній залі під час прийняття законів. Ну де вона ходить саме у цей час? Понаприймали законів, за якими нормально ж не можна жити. Чому ми не чули її звіти щодо відповідності законодавства Конституції України, наскільки це законодавство утискає чи не утискає права людини?..

Пані Карпачова не знає, яке беззаконня творилось у Сумах під час виборчої кампанії? Не повірю. Бо на її адресу відсилались листи. А відповіді приходили такі, що й відписками не назвеш: просто презирство до громадян – звертайтесь до прокуратури, суду... Одне слово: ідіть туди, звідки прийшли. Оце так захист прав людини! Хіба це не презирство, коли і бізнесмени, і пересічні громадяни Сум писали, що вже були і в судах, і прокуратурах, і не один раз; що в судах уже все виграли, тільки нічого не отримали – ні морально, ні матеріально; і що таким чином зазнають утиску людських прав, тому просять Уповноваженого з прав людини захистити права людини. Але Уповноваженому з прав людини, мабуть, “до лампочки” права конкретних людей. Відповідно, такий Уповноважений по-своєму розуміє й зміст 62-ї та 63-ї статей Конституції України, які фактично говорять про презумпцію невинуватості. Про презумпцію невинуватості людини. Але для пані Карпачової презумпція невинуватості діє лише стосовно чи то держави, чи то депутатів ВР... Їхні права Уповноважений пам’ятає дуже добре. А права простих громадян – то для неї третьорядне.

Ви, звичайно, вибачте мені, пане Президенте, за, можливо, зайву експресивність, але все це дістало до печінки. Так же не можна. До яких же пір це триватиме?

А місцеве самоврядування? Пані Карпачова хоча б приблизно здогадується про ті утиски громадян, жителів територіальної громади, які вони потенційно можуть зазнати за умов теперішнього законодавства, а також реально зазнають з боку вищих органів влади? Чи Уповноважений з прав людини Ніна Карпачова захищає не права людей, а Верховну Раду з людськими правами депутатів, урядовців від решти людей України? Швидше за все, що саме так і є... То, може, пані Карпачова перестане вже громадянам України голову морочити, і прямо так і скаже: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини захищає людські права народних депутатів, суддів Конституційного Суду, урядовців...

Але ж, якщо серйозно: ми будемо бачити пані Карпачову справжнім захисником прав людини? Ми відчуємо її полум’яне серце, яке спонукатиме її боротися за кожну букву, за кожну кому чи тире у тексті закону, які можуть заважати нам жити як повноправним громадянам демократичного суспільства? Чи може в Уповноваженого прав не вистачає відстоювати права людини? Раз так, то виходьте, будь ласка, на трибуну Верховної Ради, звітуйте, доводьте депутатам свою правоту, беріть участь у роботі профільних парламентських комісій, добивайтесь права мати своїх представників у регіонах. Чи, може пані Уповноважений з прав людини думає, що в регіонах у нас все в порядку? Чесне слово, Вікторе Андрійовичу, плакати хочеться від усвідомлення ситуації у сфері реального захисту прав людини при функціонуючому Уповноваженому Верховної Ради з прав людини.

Раз така справа, то, можливо, є сенс заснувати таку державну посаду, як Уповноважений Президента України з прав людини. Бо Уповноваженого ВР і не видно, а Верховній Раді й байдуже: вона про нього й не згадує. Повна “ідилія”. А ось Президент є, все таки, гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Він і залишиться гарантом при будь-яких реформах. Тому, чи не є цілком логічним мати йому свого Уповноваженого з прав людини? У Верховній раді хай залишається свій (все одно нічого не робить).

Якраз Уповноважений Президента, а не Верховної Ради, буде безкомпромісно воювати з тими паперами (роз’ясненнями, нормативними актами, що перекреслюють закон), що виходитимуть з парламенту, Кабміну, і які, можливо, своїм змістом звужуватимуть права і свободи людини. Саме Уповноважений Президента – але обов’язково людина незаспокоєна – якнайкраще зможе відігравати роль лакмусового паперу у процесі вивчення системи законотворчості. Точніше – її результатів. Кому як не Уповноваженому Президента з прав людини можна виступити гарантом того, що людина, написавши йому листа про порушення своїх прав, не одержить цинічної відписки. Тому що після нього – лише Європейський суд. А позови до Євросуду – це удари без промаху по репутації України, як демократичної країни. То що ж: ми неспроможні з правами людини тут, в Україні розібратись? Я впевнений, що спроможні. Треба лише, аби інститут Уповноваженого Президента України з прав людини всі скарги вивчав і на їх основі вибудовував схему порушення цих прав з тим, щоби побудувати систему їх захисту в Україні.

Бо я (певен, що і мільйони співгромадян) не можу змиритись із тим станом у забезпеченні прав людини, що є сьогодні. Щоправда, стан цей родом з періоду правління попереднього президента. Але коли сьогодні пані Карпачова (представник одного з найвищих інститутів у забезпеченні прав людини) поназбирала навколо себе бюрократів, які мені, громадянину України, розказують мої права, розказують куди я можу звертатись, то цих людей хочеться взяти за шкірку й запропонувати їм пройти тим шляхом, який вони мені указують. Адже я уже писав їм, куди я звертався. І все виграв. Тепер звертаюсь за захистом своїх принижених людських прав. А вони відповідають, що це не їх компетенція. Шиють з себе дурнів, правозахисники так звані... При Кучмі так працювали, невже й при Ющенку це буде тривати? Чи мені підказати цим бюрократам, як слід працювати? Будь ласка, підкажу. В інтересах громадянина України треба йти в суд, а потім Верховній Раді вказувати на те місце в законодавстві, що утискає права людини. Ось що слід робити. Не більше, і не менше.

Через Президента України я запитую у пані Карпачової, чому її ніде не видно: ні на судових засіданнях у справі порушення людських прав під час виборів Президента України, ні як борця за відстоювання людських прав, коли не виконуються судові рішення; чому вона не вносить ініціативи про зміни в законодавство? Чому при згадці прізвища Уповноваженого ВР з прав людини у працівників прокуратури підгузки не трясуться? Чому вона не може себе так поставити? А має бути, мабуть, так, що коли Уповноважений з прав людини заходить у Генеральну прокуратуру, то це не виключає можливості, що Генпрокурор може злетіти з посади... Тому що Уповноважений заходить з причини захисту прав і свобод людини – найвищої цінності суспільства.

[pagebreak]

Крім того, Уповноважений з прав людини за специфікою своєї діяльності мусить бути тією людиною, яку мають знати в Україні як популярного актора. Захищати права людини – значить бути постійно на людях, небайдужим, активним, не сходити з телеекранів, а з’являтись по черзі на всіх телеканалах. А тим часом, спробуйте запитати сьогодні будь-кого з жителів країни чи знають вони людину, що захищає їхні права на найвищому державному рівні. Та відсотків, мабуть, сімдесят взагалі й не здогадуються, що є така посада, ні то що назвати прізвище.

Отже, пане Президенте, звертаючись до Вас, прошу Вас прийняти рішення щодо заснування інституту Уповноваженого при Президенті України з прав людини, як противагу парламентському Уповноваженому.

Уповноваженого при Президенті слід наділити правами аналізу законодавства, стикування законів і так далі, але тільки під одним кутом зору: як закони відображаються на правах людини – від малозабезпеченого до бізнесмена.

Бо якщо не буде права на вільне волевиявлення, на свободу совісті, на право власності у тому числі на нерухомість, землю, то не буде ніяких інвестицій, жодних додаткових робочих місць, не буде створення додаткової вартості і продукту, не буде розвитку. Ніхто сюди ззовні не прийде. Хіба що – фінансові спекулянти, які працюють швидко на певних кон’юнктурних перепадах. “Підігрілись” – і забрались геть. А вкладати у нерухомість, її будівництво, створювати нові робочі місця ніхто при неповазі до прав людини не буде. Тим часом, сьогодні нема куди звернутись. До Прокуратури звертаєшся зі скаргою про невиконання рішення суду, а в прокуратурі говорять, що вони, бачте, не вбачають порушення. Суди довели пограбування, а прокуратура – “не вбачає”. Звертаєшся до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а вона говорить: ідіть в прокуратуру, вона в нас слідкує за законодавством. Та ми й без Карпачової знаємо, що прокуратура слідкує за законодавством. Питання тільки, яке воно в нас – законодавство? А таке, що з людей знущаються та ще й руки потирають. Тому міняйте таке законодавство, пані Карпачова. Приходьте у Верховну Раду й блокуйте її роботу. Бо гріш ціна тій роботі, коли у її процесі й не думають про фундаментальні права людини. А Уповноважений з прав людини має створювати прецедент у парламенті, коли справа стосується прав і свобод людини. До речі, не лише громадянина України, але й людини, яка не має українського громадянства, але живе чи працює тут.

Так, я згоден: зараз у нас є Президент, який любить Україну. Так, зараз у нас є команда однодумців у вищому виконавчому органі влади – Кабміні. Але ж у них – і у Президента, і Прем’єр-Міністра, і у заступників – справ, як кажуть, цілий вагон та ще й візочок. І вони мають з цими справами управлятись. Так це – всередині країни. Я вже не говорю про зовнішню обстановку навколо нашої країни – всі зараз дивляться на Україну, широко розкривши рота: хто з жадобою одержання різноманітних дивідендів – від політичних до економічних; хто з думками про те, як би його краще використати геополітичне розташування України у своїх цілях; хто – з бажанням використовувати Україну чи як буфер, чи як форпост, чи як щит, чи як придаток. Це стосується як великих, так і маленьких (розміром з якої-небудь нашої області) країн. Я вже не говорю про сусіда нашого північно-східного: у “братерських” обіймах готовий задушити. Тож, у цьому сенсі Президенту не позаздриш: роботи на державному рівні вистачає, та ще й часу обмаль.

Тому, хоч і з об’єктивних причин, але проблематика забезпечення прав людини знову опиняється на розгляд за залишковим принципом. Проте, хіба немає кому допомогти Президенту навести порядок у цій сфері? Важко в це повірити. І першим помічником тут має бути Уповноважений з прав людини.

Задеклароване у нашій Конституції право на житло. А в Донбасі сьогодні люди в “бараках” та “землянках” живуть. То коли ж буде в нас забезпечене конституційне право на житло? І взагалі, хто має поставити вимогу, аби це право було забезпечено? Мені здається, це має робити Уповноважений з прав людини.

Вибачте, але я вкотре повторюсь про те, яка це має бути людина на посту Уповноваженого. Припустимо (а я дуже сподіваюсь), що Президент заснує інститут Уповноваженого з прав людини саме при Президенті. Але це – половина справи. Користь від цього інституту буде лише тоді, коли на посаді Уповноваженого буде людина не заспокоєна, з тонким почуттям несправедливості. Не пихатий чиновник, якого ні почуєш, ні по телевізору не побачиш, і до якого не проб’єшся на прийом. Не такий на тій посаді має бути чиновник, що тільки до рота Президентові заглядатиме: якщо Президент щось скаже, то Уповноважений повторить, Якщо Президент накаже, то Уповноважений виконає... Ні, не така людина мусить бути на цьому посту. Ця людина повинна сама підказувати Президентові на що звернути увагу, бо у противному разі можуть бути порушені людські права. І як наслідок – авторитет Президента-переможця буде помалу падати, падати і падати...

А хто ж ще може стати на захист прав громадянина, людини? На первинному суспільному щаблі це, здається, мають бути обрані представники територіальної громади. Однак, цікаво: чи чув хтось про те, що депутати якоїсь ради виступили на захист громадян проти прокуратури, міліції, Прем’єра?.. Або навпаки – щоби прокуратура з власної ініціативи виступила в суді в інтересах громадянина? Особисто я такого не чув. Бо в головах прокурорів – лише звинувачення. Права людини для них – мало не з області фантастики. І хто ж має нагадувати їм про права людини? Знову ж таки – Уповноважений з прав людини. Бо в противному разі нічого у цій сфері не зміниться у порівнянні з кучмівською добою: звертаєшся зі скаргою, а у відповідь “футболять” тебе або до якоїсь іншої інстанції, або ще простіше: “футболять” засобом відписки – мовляв, ми вас розуміємо, але більше помогти нічим не можемо. Проте найцинічна відповідь, яку чуєш від прокуратури – “Законом не передбачено”. Ну так зробіть, щоб було передбачено! Бо люди ж не вірять в правосуддя. Ось тут ми теж хочемо бачити Уповноваженого з прав людини.

І у тому числі, хочемо, щоб він поцікавився, як народні депутати відповідають на звернення громадян. Взяв би Уповноважений Президента і почитав би кілька таких відповідей на звернення громадян. Курі засміють. Нардеп нічого більшого не спроможний відписати, крім як: піди направо, піди наліво... Та ще раз повторюю: були ми вже і наліво, і направо, і збоку. Вам що, депутати, не зрозуміло те, що до вас звертаються лише тоді, коли ходити вже нікуди?! І я впевнений, що подібні відповіді своїм виборцям депутати роблять через те, що це їм дозволяє Уповноважений ВР з прав людини. Тобто, не те що дозволяє – нардепи взагалі його в упор не бачать, так само як і нинішній Уповноважений ВР не бачить в упор і не хоче бачити цих листів-відписок, бо йому байдужі права простої людини.

Тому я вважаю, що людина має відчувати впевненість у тому, що свої права і свободи вона може захистити не лише в суді, рішення якого поки що в Україні необов’язкові до виконання, але й через певну систему влади, на чолі якої стоїть повноважний представник державної влади, який керується у своїй діяльності тільки одним інтересом – інтересом захисту прав людини. Тобто, права людини – це настільки специфічні права, що їх має захищати не лише судова гілка державної влади, але й президентська влада – влада гаранта Конституції.

Лише такі гарантії захисту людських прав спроможні не лише повернути в Україну мільйони її громадян з усього світу, але й привабити інших жити тут на благо всіх. Тільки з такими гарантіями люди будуть хотіти жити в Україні, вкладати тут гроші, хотітимуть тут будуватись, заводити сім’ї, бачачи майбутнє для себе і своїх дітей.

Виходячи з того, що права людини настільки широка тема, як і саме життя у всіх його проявах, то торкнусь, зокрема, сільської тематики.

Отже, чому сільському жителю для вирішення певних питань (медичних, правових, нотаріальних тощо) потрібно обов’язково їхати в райцентр за декілька десятків кілометрів по “чудових” наших внутрішніх дорогах, і в “чудово” обладнаному автобусі? Як таку ситуацію можна кваліфікувати? Це є порушенням людських прав, чи не є? Здається, над цим ще ніхто у нас і не замислювався... Бо село наших керівників цікавить лише у ракурсі урожаю: чи буде врожай, і наскільки вагомий. Керівник не ставить перед собою питання про те, чи має селянин інтерес жити на землі, чи відчуває він не те щоби турботу держави, а взагалі те, що живе в державі, а не в резервації? Ось і тікають люди з села, розбігаються. Тим часом, зовсім, гадаю, не важко показати сільському жителю знак державної уваги. Ні, не тільки виплатою пенсій. Не абсолютно все на грошах замикається, хоча вони і є однією з головних складових економіки, господарювання як державного, так і родинного. Виказати державну увагу, турботу можна, приміром, тим, що позбавити селянина потреби у вісімдесяти відсотках випадків їздити у райцентр, що мінімум забирає півдня. Тут не треба відкривати Америку. Хіба не можна натомість організувати за погодженим графіком обслуговування сільського населення на місці? Щоб в один день приїхала з району група медиків; щоб в інший день селяни знали, що, приміром, у приміщенні сільради чи клубу прийом веде юрисконсульт з нотаріусом; а ще в інший день – на господарському дворі чекатиме ветеринар тощо... Крім практичної користі від таких акцій сільський житель одержить ще й моральне задоволення (яке багато чого коштує): його не забули, про нього ДУМАЮТЬ!

Для того аби ще більше розширити, так би мовити, базу користування людськими правами на селі, слід віднайти джерела фінансування для стаціонарного забезпечення роботи міліціонера, який би мав транспортний засіб – щонайменше мотоцикл, та представника прокуратури у кожному достатньо людному селі (про це, до речі, ми теж уже писали).

Якщо у цьому напрямку почнуть діяти державні службовці – і у першу чергу – керівного складу, то кожен на селі почне усвідомлювати себе громадянином, права якого поважає держава. І цей факт, вірю, призупинить відтік з сільської місцевості продуктивних людських сил. Люди зацікавляться роботою і життям на селі, бо у них народиться довіра до влади.

Наступне, гадаю одне з актуальних питань. Надання довідок про заробітну плату у відділення Пенсійного фонду для нарахування пенсій. Для того аби надати такі довідки, їх же спочатку треба позбирати! Мало того, що пенсіонера з кабінету в кабінет постійно ганяють, він ще змушений не один раз відвідувати відділи кадрів на всіх місцях роботи, де працював, бо, виявляється, форми довідок часто міняються, і “неправильні” форми довідок можуть не прийняти для нарахування, тобто перерахування пенсії. Таке знущання – не порушення прав людини? Хотілося б почути думку Уповноваженого ВР з прав людини. Але сьогодні даремні такі сподівання. “Ну совість у держави є?”, – хочеться спитати. Ганяти літніх, хворих людей. Людей, руками і розумом яких створена основа нашого життя – нерухомість, інфраструктура держави. Цим поколінням створено і “Кріворіжсталь”, і “Південмаш”, і шахти з свердловинами, освоєно родючі грунти, виведено всесвітньовідомі сорти пшениці та породи сільськогосподарських тварин...

Це саме стосується й інших довідок: на одержання субсидій, соціальної допомоги тощо. Була б моя воля, і якби від мене щось залежало, то той хто придумав би черговий раз ввести хоча б одну нову форму будь-якої довідки, став би політичним трупом. Адже хто тоді розраховується за такі нововведення своїми нервами й здоров’ям? Новатори? Ні. Не вони, а наші батьки та рідні. Хочеться звернутись до такого штибу чиновників: затямте, будь ласка, що людина не зобов’язана знати ваших інструкцій, розраховуватись своїм здоров’ям за ваші недоліки у роботі, за ваші ляпи і вашу зарозумілість. Жонглювання формами довідок – це пряме порушення людських прав і свобод.

Хотів би я запропонувати Уповноваженому Верховної Ради з прав людини пані Карпачовій провести такий собі нескладний експеримент: уявити себе просто громадянином України і спробувати позбирати довідки. А для чистоти експерименту запропонував би громадянці Ніні Карпачовій у той момент, коли вона стоятиме у черзі чи у відділі соцзабезу, чи Пенсійного фонду, і слухаючи, що думають люди про “турботливу” владу, признатись, що вона є Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Уявляю, з якою зачіскою і яким макіяжем вийшла б із черги через пару хвилин пані Карпачова... Можливо, тоді б вона глибше замислилась над проблемою захисту людських прав на практиці, а не в теорії...

А тепер по суті. Я маю пропозицію, втілення в життя якої, сподіваюсь, захистить певною мірою людські права наших громадян. Отже, людина в момент одержання зарплати має в обов’язковому порядку одержувати відповідний корінець. І ці папірці повинні зберігатися в одному місці. Не є принциповим у якому саме – чи в архіві, чи в податковій, чи ще десь. Але обов’язково – в одному місці. Тоді відпаде ганебна потреба людям бігати по всіх місцях роботи, витрачаючи час, сили й нерви, та відволікаючи від роботи своїх колишніх колег.

Хоча наступна думка, здається, напряму не стосується забезпечення прав і свобод людини, але відношення до справедливості має пряме. Так ось, наскільки видається справедливим той факт, коли людина, що одержує заробітну плату від держави (з Держбюджету) або від органів місцевого самоврядування, не має статусу державного службовця? Ця людина за своєю суттю є держслужбовцем, чи ні? Вчитель, викладач, лікар державного чи муніципального закладу – це державний службовець? Чи статусу державного службовця гідні лише чиновники, судді, прокурори, міліція?.. Хто з них “більше” державний службовець у порівнянні з вчителем? І хто “більше” у такому разі держслужбовець серед працівників Кабміну й обласної держадміністрації? Можна таке становище назвати справедливим? Я його справедливим назвати не можу. Якщо я помиляюсь, то в чому? Хто мені пояснить?

Іще про справедливість, про права людей. Зокрема, про рівність всіх перед законом (стаття 24 Конституції України).

Пішов нещодавно на пенсію начальник Сумського обласного управління Державної податкової адміністрації. Не будемо називати його приз віща, справа не в ньому. Пенсію він одержуватиме у сумі понад 2 500 гривень. Чому така астрономічна сума? Мабуть, вона відображає важку працю цього чиновника? Тепер треба йому компенсувати ті втрати, які зазнав, працюючи на цій посаді? Мабуть, працюючи, перебивався з хліба на воду? Іронія іронією, але ж якщо серйозно: де ж совість?

Ні, я не проти такої суми. Але діло в тому, що ця сума виділена йому як пенсія за віком. Отже, якщо це проста пенсія за віком, то встановіть її для всіх. Бо інакше про яку справедливість, про яку рівність перед законом можна говорити? Чи пані Карпачова вважає, що можна говорити? Вважає, що права людини у пенсійному забезпеченні не порушуються? І пані Карпачова також, мабуть, щиро думає, що громадянин України, бачачи таку “справедливість”, буде трудитися на благо держави? Якщо так думає, то таким державним діячам можна лише поспівчувати.

Уповноважений з прав людини не може, на моє переконання, проходити повз таких фактів. Від таких фактів він має просто-таки вибухати справедливим гнівом. Уповноважений мусить всіма фібрами душі відчувати соціальну несправедливість, яка є наслідком порушення людських прав. Уповноважений мусить бути своєрідною мембраною між суспільством і державними органами, яка постійно рухається, “дихає”, постійно спричиняє збої у роботу бюрократичного механізму, коли він налаштовується на ігнорування людських прав. Тоді тільки наше життя кращатиме.

Пане Президенте! Ваша посада є посадою політичною, і тому великою мірою ви маєте володіти мистецтвом компромісу. Але наше прохання до Вас – заснувати інститут Уповноваженого Президента з прав людини, і призначити на цю посаду людину, яка у своїх посадових обов’язках жодним чином не піде на компроміс – ні з Президентом, ані з власною совістю. Жодних компромісів у відстоюванні прав громадян. Бо йдеться про життя людини, її найбільше багатство.

З повагою, Олександр Сахно