Поки існує довіра суспільства до нинішньої державної влади, вона має терміново з

Шановним читачам нашої газети ми сьогодні вирішили – без іронії – нагадати, що вона називається “Громадянин України”. Видання зовсім не випадково так називається. Адже його засновник та видавець Олександр Сахно принципово стоїть на позиціях громадянина і постійно доводить, що економіку достойного рівня, а значить і достойного рівня життя громадян України, можливо досягти лише за умови усвідомлення своїх громадянських прав і свобод, а також обов’язків.
Сьогоднішній номер газети присвячений тому, як у суспільстві ставляться до доходів фізичних осіб, до виховання платника податків; тому, які наслідки витікають з такого ставлення, а також тому, які процеси відбуваються всередині партій та у міжпартійному просторі, та яка суть закладена в ідеологію деяких партій, що позиціонують себе наліво від політичного центру...

– Отже, система має бути простою і зрозумілою. Поставимо таке собі недолуге запитання – а навіщо?

– А для виховання громадян України, як платників податків. Це з одного боку. Та звільнення підприємств (їх бухгалтерій та керівництва) від невластивих їм функцій “обслуговування” працівників, коли відповідальність за сплату податку з доходу фізичної особи покладено на підприємство, тобто, на роботодавця. Тому що якраз підприємство (що стосується доходів фізичної особи) зобов’язане нарахувати податки, щоб потім їх стягнути із суми окладу, потім – нарахувати відсотки на фонд зарплати, а також звітувати і бути відповідальними за їх сплату перед податковою інспекцією, різними соціальними фондами... І в результаті що виходить?
А те, що коли сьогодні на 500 гривень зарплати, що видаються працівникові на руки, бухгалтерії підприємства необхідно йому нарахувати близько 600 гривень, а потім на ці 600 – як мінімум – нарахувати 37 відсотків, то підприємству обходиться “чиста” зарплата працівника у 500 грн. в суму близько 830 гривень. Отже, підприємство, роботодавець реально витрачає стільки, що працівник і не підозрює скільки. Ситуація не є нормальна.
Так ось, щоби наблизити людину до розуміння і практичного відчуття себе, як платника податків,
пропоную керівництву держави:
давайте віддамо ці 830 гривень працівникові на руки. Саме найманому працівникові, не йдеться про підприємницьку діяльність. І у такому разі встановимо для людей, що продають свій труд (це і є наймані працівники), для початку тільки два податки: один – на доход, інший – на соціальні потреби (до різних фондів – пенсійного, соцстраху, безробіття тощо).

– Можна вже, здається, передбачити певні заперечення на зразок, що, мовляв, громадяни у нас “не сумлінні, не свідомі”, сплачувати будуть не дисципліновано...

– Такі припущення можуть, на мою думку, виголошувати тільки той, хто взагалі нічого робити не хоче або просто корумпований чиновник.
Тому що фіскальні органи все, що їм необхідно (паспортні дані, ідентифікаційний код) про громадян знають. І через це про людину, якій видали заплату, гонорар чи інший вид грошової винагороди (незалежно від того, у штаті підприємства працівник знаходиться чи за сумісництвом або за контрактом, чи ще якось), це підприємство чи організація повідомляє відповідним чином податковій інспекції про факт видачі певній особі на руки певної суми. І все, і порядок. І вже податкова після цього має зайнятись своєю справою, чим і має займатись державна установа: має на підставі одержаних відомостей обчислити суму податку з одержаного доходу і повідомити про суму сплати певному громадянину. А якщо якась фізична особа не заплатить податок з доходу, тоді хай вже податковий інспектор (що теж має бути його прямими обов’язками) йде до тієї особи і роз’яснює, що платити податки необхідно, що податки – це, врешті, і безпека кожного громадянина. Якщо хтось із громадян не зрозуміє, то заплатить штраф, якщо не захоче потрапити до боргової в’язниці.
Але гарантую: таких громадян практично не буде. Бо хто з нормальних людей захоче неприємностей на свою голову? І у порівнянні з тим, наскільки сьогодні недоодержано коштів різними соціальними фондами та бюджетами всіх рівнів від підприємств-боржників, то коли будуть за свої доходи платити самі громадяни, настане справжній бум надходжень коштів. Небачений досі бум!

– І тоді ж, напевно, ставши реальним, а не віртуальним, платником податків, людина предметно захоче поцікавитись у держави (особливо напередодні виборчих кампаній) про те, де ті гроші, що сплачені у вигляді податків?

– Згоден. Тому що тоді вже – після того, як людина одержала на руки певну суму, і самостійно з неї заплатила податок “живими” грішми, вона стане активніше цікавитись долею податків, бо в них є її кровні кошти...
– Знову ж таки – про припущення. Гадаю, що швидко знайдуться представники чи то партій, які “за народ” чи, може й представники уряду, які скажуть про “непереборні” складнощі на шляху до впровадження такої системи справляння податків з доходу фізичної особи.

– Припущення цілком логічне. Але ж давайте запитаємо себе: у чому складність впровадження, і наскільки вона “непереборна”?
По-перше, передбачаю одне із можливих заперечень, що, мовляв, не можна так швидко бюджетний кодекс поміняти і т.д. Та ні – якраз можна. Тому що податки, їх розмір, їхня сума ж не міняється. Поміняти треба всього лише тільки принципи справляння податку з фізичних осіб! Немає механізмів? Можливо сьогодні й немає. Але завжди є варіанти, є виходи. Безвихідних положень не буває для тих, хто шукає вихід.
Пригадалось гумористичне: “Схоплений блідолицими, Зіркий Сокіл лише на третій день побачив, що в сараї немає четвертої стіни”. Не хотілося б думати, що на верхніх щаблях державної влади переважають такі “зіркі соколи”.
Так ось, для зміни принципів на практиці цілком можливо запровадити певний перехідний період з певними нюансами. Приміром, дати право вибирати. Дати можливість підприємству протягом двох-трьох-чотирьох місяців вибирати: частково платити за старими принципами, частково (за бажанням працівника) – за новими. Дати час самому громадянину звикнути, податковій переглянути свої функції... Або, наприклад, встановити на цей період норму, за якою людина, що одержує більше тисячі гривень, має сплачувати податок самостійно, а та, що одержує до тисячі – може покласти цей обов’язок на підприємство. Тому що ми припускаємо, що, можливо, люди, які одержують менше тисячі гривень, ще не готові зрозуміти вигоду самостійно сплачувати податок зі свого доходу; можливо їм треба додатковий час на роз’яснення. Або ж відстрочку сплачувати самостійно на певний період можна дати громадянам, що вже досягли 40-річного віку. Їм теж, мабуть, різко не вдасться поміняти своє мислення у цьому питанні... Але так чи інак, це все неодмінно має бути змінено. Бо теперішня система у цій сфері не наповнює бюджет. Більшість господарюючих суб’єктів “гонить лівак”. І за такою ситуації ми ніколи, повторюю – ніколи не побачимо в країні громадянина – платника податків.

– Однак, все одно, хочеться уточнити: про які види доходів фізичної особи йде мова?

– Насамперед, про зарплату. І зарплату за будь-який вид діяльності, і незалежно від того, з трудовою книжкою чи без такої; за штатом, поза штатом, за договором... Одне слово, скрізь, де не йде мова про заняття підприємницькою діяльністю. Ось тут треба обов’язково розмежувати і розрізняти: займається фізична особа підприємницькою діяльністю чи не займається. Далі. Стосовно доходів від дивідендів, одержаних по банківських вкладах, це окрема тема, і тут не можна підходити з позиції зрівнялівки. Бо можемо втратити найбільшого інвестора в економіку – наших співгромадян, що несуть свої гроші на банківські рахунки.
Отже, йдеться про доходи, що одержала людина від продажу свого труда для забезпечення свого матеріального і духовного розвитку.

– І такі доходи мають бути оподатковані за однаковою ставкою?
– Абсолютно логічно.
Кожен заробляє в міру своїх розумових та фізичних можливостей, і при цьому, як гласить 24 стаття Конституції України, має рівні конституційні права і свободи та є рівним перед законом. З цим, здається, ніхто не буде сперечатись. А раз так, то напрошується висновок: всі доходи фізичної особи, одержані шляхом продажу найманої праці, мають і оподатковуватись однаково.
І ось уже після рівного для всіх (залежно від суму заробітку) оподаткування можна говорити про дотації, допомоги (але неодмінно – адресні) тому, хто потребує. А не розподіляти кошти “більш” заслуженим і “менш” заслуженим до того, як ще й податки не зібрали. Це дуже важливо і тому це теж – окрема тема, до якої ще маємо повернутися згодом.

– Олександре Миколайовичу, наскільки, спираючись на свій чималий досвід роботи у виробництві, а також у громадському секторі, можете спрогнозувати позитивне ставлення до зміни принципів оподаткування доходу фізичних осіб з боку роботодавців?

– Я більш ніж упевнений, що коли підприємство почне видавати податковій інспекції чітку цифру видачі зарплати на руки без нарахувань – з “тіні” всі вийдуть. Роботодавці з “тіні” вийдуть. Так, згоден, їм буде важко довести те, де взято кошти. Але то окрема розмова, яка теж врегульовується. Але ось те, що вони почнуть офіційно представляти папери податковій про виплати грошових винагород без нарахувань – це сто процентів! Бо роботодавець у такому разі вже смислу не бачитиме приховувати справжні суми винагород. Адже відповідальність за сплату одержаного доходу лягає на фізичну особу, яка обов’язково сплатить податок. І у зв’язку з тим, що підприємство-роботодавець у такому разі буде вести діалог лише з найнятим працівником (без контактів з соціальними фондами тощо), то й відповідальність роботодавець матиме перед найнятим працівником, а також перед податковою та прокуратурою лише у випадку невиплати заробітної плати.
І якраз тому, що у роботодавця не буде прямих взаємовідносин (зрозуміло, що взаємовідносин, побудованих на зобов’язаннях підприємства перед фондами) з цими фондами, то й зникає ґрунт для корупції. А зараз цей ґрунт є. Він і залишиться, якщо залишаться прямі зобов’язання роботодавця перед фондами у сфері сплати податків з доходів фізичних осіб. Зараз як все відбувається, якщо якесь проблемне (та й не тільки проблемне) підприємство при невиплаті зарплати потрапляє під штрафні санкції перед соціальними фондами? А так, що шукають у владних коридорах кабінети, де “вирішуються” питання про відстрочки платежів, погашення недоїмок і так далі.
І хто “вирішує” ці проблеми (а фактично їх поглиблює)? Якраз державний службовець, який є посередником у прямих взаємовідношеннях між підприємством та соціальним фондом. Ось вам і корупція. І як ти її подолаєш (чи зменшиш), якщо не перервати ланцюжок зобов’язань підприємств перед фондами у сфері виплати зарплати? Ніяк.
Тому податки зі своїх доходів мають платити самі громадяни. І хочу наголосити: ці податки мають залишитись обов’язковими платежами. У пенсійний фонд в тому числі. Хтось хоче додатково собі на пенсію накопичити – будь ласка. Це – знову окрема розмова.
І само собою, зрозуміло: якщо громадянин України зі свого доходу платитиме податки самостійно – то ось іще одна відповідь на те, чому вони мають бути простими і зрозумілими.

– Людина за своєю соціальною природою, якщо можна так сказати, є створінням неактивним, навіть лінивим. Здається, більшість наших співгромадян, не в захваті буде від перспективи самостійно платити податок зі свого доходу. Тут справді, від перехідного періоду не обійтись...

– Ну що тут скажеш... Під лежачий камінь вода не тече. Я б ще від себе доповнив цю народну мудрість: якщо навіть камінь лежить у воді. Отож, таким співгромадянам тоді нема чого бідкатися і жалітися на те, що немає зарплат, недостатні виплати по соціальних фондах тощо. Але в тому то й завдання держави, що, враховуючи соціальні лінькуватість і безвідповідальність людей, забезпечити їм соціальні гарантії. І якщо вже це є державною справою, то лінію у цій сфері слід проводити настільки м’яко, настільки ж і з твердою послідовністю. Треба роз’ясняти людям, треба починати, можливо, на обраних територіях, але необхідно розпочати процес. Ось що головне. Необхідно, аби всі починали звикати ставати платником податків. Потихеньку-потихеньку люди мають зрозуміти важливість цього принципу сплати податків зі свого доходу.

– А якщо людина, приміром, і не є підприємцем, і зарплату не одержує. Безробітна. А одержала доход від продажу нерухомості. Оподатковувати такий доход?

– Теж важливе запитання. Тут не слід плутати нерухомість, автотранспорт та деякі інші речі з особистим майном громадян. Я думаю, читачі мене розуміють: маю на увазі те майно, що можна здавати у комісійні магазини (одяг, меблі, апаратуру, побутову техніку). З продажу особистого майна не можна справляти податок. Бо в противному разі дійдемо до зобов’язання платити податок за використання кисню при диханні.
Зовсім інша справа – одержання доходу від продажу будівель, автотранспорту, акціонерної чи засновницької часток у підприємствах... Це – окрема тема. Можливо, підкреслюю – можливо – є сенс виокремити тему запровадження податку з доходу від продажу цінних речей. Наприклад, дорогоцінних металів, каменів чи творів мистецтва. Тобто, мають бути вузькі і конкретні рамки, що окреслюють той перелік матеріальних цінностей, з продажу яких, можливо, слід справляти податок. І у таких випадках сплата відповідного податку має бути засвідчена нотаріально. Але ще раз повторю, податок не стосується особистих речей громадян. Такий податок є чистої води дискримінація прав людини і громадянина.
Як, здавалось би, не дивно це звучить, але я, як економіст, стверджую, що чималу роль у становленні справді середнього класу суспільства відіграє неоподатковуваний оборот купівлі-продажу особистих речей громадян. Чим більшим цей оборот буде (у тому числі, через мережу комісійних магазинів), тим більше у людей з’являтиметься можливостей, варіантів накопичувати кошти. Якщо у когось з’явилась можливість придбати новий холодильний чи меблевий гарнітур, то він має без вагань реалізувати старі через комісійну торгівлю. Але при цьому, громадяни мають сплачувати лише комісійний збір, і в жодному разі не включати в декларації відомості про доходи з продажу особистих речей. Тільки в такому разі в оборот підключаться незадіяні досі кошти тих громадян, які поки що спроможні купувати недорогі речі. Але якщо їх включити в цей оборот, то доходи збільшуватимуться і в середньостатистичного українця. Це один із природних (тобто, економічних) шляхів зародження в суспільстві справді середнього класу. Не слід підміняти тут поняття так само, як трапилось у нас із визначенням інтелігента. З чиєїсь “легкої” подачі ще за радянських часів інтелігентами стали називати винятково людей з вищою освітою. Маячня якась. А якщо в людини два дипломи про вищу освіту на руках, а вона за своєю суттю і поведінкою є мракобіс, нахаба... Він буде продовжувати називатись інтелігентом? Та ні, інтелігент – це не наявність “корочки”, а це людина з високим рівнем загальнолюдської культури. Сільський дядько часто набагато інтелігентніше за міського “начальника”.
Таким самим викривленим у нас залишається й визначення середнього класу. Звикли, що представники середнього класу – це комерсанти, приватні підприємці, ще хто-небудь “підкручений”. Знову ж таки – ні. Критерієм визначення середнього класу є не приналежність людини до певної категорії суб’єктів господарських чи інших відносин, а рівень ДОХОДУ людини. Отже, насправді середнім класом в основній своїй масі є найняті і гарно оплачувані фізичні особи – громадяни і негромадяни України, які продають свій труд. До середнього класу також входять фахівці високого класу, які за високий рівень свого фаху й одержують відповідну винагороду. Це – юристи, економісти, лікарі та представники інших професій. Ось основа середнього класу. І якщо вже зараховувати себе до середнього класу, то треба знати рівень своїх доходів. А як його визначити, цей рівень? Тільки з офіційно одержуваних доходів, з яких сам же і платиш податок та відрахування в фонди.
– Це ж стосується, мабуть, і державних службовців...
– Так. І ось коли податкова попрацює з фізичними особами, а не лише з підприємствами, то десь через рік податківці можуть поставити питання: “Шановний державний службовець, з яких доходів ви сплачуєте податки, і чи сплачуєте ви їх; з яких доходів ви їздите на шикарній іномарці, і живете в особняку” тощо. І я би хотів попросити Президента України, щоб він розпорядився поставити такі самі питання і самим податківцям.

– Якщо підсумувати сказане вище, на чому б зробили наголос?

– На тому, що вже сказав. Але, справді, аби „розжувати” те, про що сказав вище, я би наголосив на тому, що для виникнення інтересу роботодавців у легальному, повномасштабному веденні господарської діяльності, ми звертаємось до Президента України, до депутатського корпусу Верховної Ради, до Прем’єр-міністра з В�МОГОЮ встановити прості й зрозумілі правила оподаткування доходів фізичних осіб, не міняючи їх хоча б найближчих двадцять років.
Ці правила щонайменше мають ґрунтуватись на таких принципових позиціях:
1. Стосовно фізичних осіб, всі їхні доходи мусять оподатковуватись однаково і бути приведені до одного розміру ставки.
2. Громадянин самостійно сплачує податки та збори.
3. При одержанні доходу (зарплата, гонорар тощо) людині зобов’язані видати корінець квитанції про певну виплату і той, хто видав гроші, мусить повідомити про це в податкову інспекцію.
4. Безпосередньо самі податкові органи мають вести облік фізичних осіб-платників податків і здійснювати за ними контроль як за платниками податків.
Нема чого експлуатувати підприємства, перекладаючи на них державні функції. 
[pagebreak]
Ми вимагаємо,
щоб прийняття і затвердження цих правил відбулось не пізніше цьогорічного святкування Дня Конституції України. Це буде символічно, бо звільнення роботодавця від неприродних йому обов’язків обрахування й сплати податків з доходів фізичних осіб з одного боку, та передача цих обов’язків під відповідальність самих громадян, як платників податків з іншого, сприятиме економіці, реальному вихованню платника податків в Україні, більш ефективній роботі податкових та інших фіскальних й контролюючих органів.
Ми вимагаємо, щоб ці правила не змінювались, і щоб вони поширювались не лише на громадян України, але й на нерезидентів.
Ми, зокрема, партійна громадськість Республіканської Християнської партії, таким чином, вимагаємо від керівників держави прислухатись до логіки наших пропозицій і піти назустріч, не дивлячись на всі перепони. Якщо вже було на Майдані сказано “А”, тобто “ТАК”, то має бути сказано й решту букв і зроблено решту справ. Головне на сьогодні, ми гадаємо, є. Це – політична воля керівництва держави. І це керівництво обіцяло прислуховуватись до думки громадськості, де дуже й дуже багато висококласних фахівців.
Громадськість (серед неї велика кількість роботодавців) говорить, що:
– державним органам (зокрема, податковим) не слід лише звертатись до людей з проханням заплатити податки. Слід спочатку податки з доходів фізичних осіб зробити простими, зрозумілими й стабільними. Так само як і правила їх справляння. І тільки тоді такі правила люди сприймуть і будуть їх дотримуватись. А також їх відстоювати.
– хоче працювати не в “тіні”, не “по-чорному” чи “по-сірому”, а “по-білому”. Не хоче ділова громадськість вести торгівлю через Кіпр чи Віргінські острови. Хочуть ділові люди, щоб купувати-продавати було комфортно тут в Україні, напряму з контрагентом. Адже не вивозитись гроші мають, а обертатися тут. Бо бюджет країни має виконуватись. Тож вимагає громадськість прийняти стабільні правила, за якими люди із задоволенням працюватимуть в Україні.
– громадськість із числа роботодавців хоче людям платити по тисячу гривень на руки. Але не собі у збиток, а щоб людина ставала відповідальним платником податків. Одержав Петренко на руки тисячу гривень – про це бухгалтерія повідомила податковій і забула до наступного місяця про Петренка. І якщо вже він не звітував перед податковою, то вже інспектор до нього хай і приходить. А підприємство має працювати за своєю програмою, а не бути нянькою для Петренка і хлопчиком для биття для податкової, коли йдеться про доходи фізичних осіб.
– податкові служби мають зайнятись своїми природними обов’язками, а не перекладати їх на плечі господарюючих суб’єктів. Податкова самостійно лише податком на додану вартість займається, а решту податків їй на тарілочці приносять господарюючі суб’єкти;
– фізична особа має платити від одержаного доходу певний відсоток податку на прибуток, і певний відсоток податку до соціальних фондів. І то вже робота державної податкової служби ділити стягнений соціальний податок на відсотки до Пенсійного фонду, до фонду соціального страхування, безробіття, інших. Громадськість вимагає від податкової служби виконання нею своїх обов’язків у повному обсязі.
Ми наголошуємо, що організовувати збір податків – справа держави.
А підприємства мають, не відволікаючись на обслуговування доходів фізичних осіб, зосереджуватись на нарощуванні свого потенціалу, прискоренні темпів розвитку. Кожен мусить займатись своєю справою.
Ми наголошуємо, що податкова інспекція має здійснювати контроль над справлянням податків з доходів фізичних осіб, контролюючи безпосередньо самих фізичних осіб. А фізичні особи, сплативши податок з тієї суми, що одержали за свою працю, з великим інтересом поцікавляться згодом, де їхні гроші, що сплачували у соціальні та інші фонди...
Така ситуація у цій сфері – одна з перших ознак становлення громадянського суспільства. Тобто, коли держава має над громадянами не лише контроль, але й перед ними – обов’язки.

Було б смішно, якби не було б так гірко

– До речі, з темою про доходи державних службовців хоч не прямо, але пов’язана тема доходів деяких політичних партій, їх лідерів. Зокрема, експлуатується теза про політичні переслідування, утиски і репресії як безпосередньо партійних лідерів, так і їх прихильників у державних органах влади. Як це можете прокоментувати?

– Прокоментую так. До речі, ми вже говорили на цю тему на сторінках нашої газети. Але доводиться у дечому повторятись. Тільки так, по-іншому ніяк. Так ось, політичне підґрунтя під заведення деяких кримінальних справ, очевидно, можна й підводити. Проте, хочу звернутись до представників колишньої влади високого рівня. Шановні, пропоную вам прийти, самостійно прийти, приміром, на телебачення, і розказати, яким майновим капіталом ви володієте, які мали і маєте джерела фінансування. Таких високопосадовців з когорти минулої влади достатньо. Не хочу навіть і прізвища їх називати. Вони всім відомі. Може, ці люди хочуть сказати, що мають капітал за свою колишню зарплату? Щось не віриться. Тож, може, не треба, здіймати такий галас навколо деяких гучних кримінальних справ? Чи вони навмисне це роблять, аби й від себе відвести загрозу перевірок прокуратурою? Це вже щось схоже на істину.
А я скажу, що перевіряти треба. І починати слід якраз з тих, хто був наверху. Якщо з нас протягом більше 10 років соки точили, то тепер абсолютно логічно і справедливо слід перевірити того, хто був при владі. Якщо ти не винен, то чого ж боятися і так шуміти. Адже останнє слово за судом. Я гадаю, що все правильно: перевірки слід розпочинати зверху донизу, а не навпаки, починаючи з простих громадян. Їх і без того постійно “чухмарять”. Хай тепер “сувору руку закону” відчують на собі колишні “слуги народу”.

– До слова сказати, нещодавно Прем’єр-міністр Чехії Станіслав Гросс змушений був подати у відставку, тому що не зміг пояснити на яких законних підставах і з яких доходів у його власності опинилась трикімнатна квартира у центральному районі Праги. Здається, у цьому випадку ніхто й не думав заїкатися про якусь політику, переслідування.

– В тому-то й справа, що не думав. Бо там і політична культура (так само як і побутова) на зовсім іншому рівні, й інститути громадянського суспільства реально впливають на владу (в тому числі й робота журналістів). Он де повчитись нам треба.

– У нас, тим часом, і за норми законодавства теж, здається, не випадає колишніх “гладити по голівці”...

Перевіряючи цю сферу, кримінальних справ, мабуть, відкриється найбільше. Ось приміром, кучмівська норма, що стосується пенсійного фонду. Виявляється, аж по сьогоднішній день, діє правило: якщо підприємство з якихось причин (банкротство чи якась інша – всеодно) не сплатило пенсійні внески, то громадянин України – через те що не одержав зарплати і з неї не було стягнуто збори до фонду – не дорахується собі пенсійного стажу. Дискримінація? Натуральна. Що забороняє робити Основний закон України. Виникає запитання: хто дав право тоді пенсійному фонду списувати таким чином пенсійні нарахування? Кучма дав – гарант Конституції. Тобто, пенсійний фонд нарахування списує, обкрадає майбутнього пенсіонера, а сам громадянин про це нічого не знає. Звідки йому знати, заплатило підприємство в пенсійний чи ні? А от якби працівник одержував всю суму зарплати на руки, і пішов би та сплатив пенсійному фонду (чи напряму, чи через ощадбанк, приміром), то тоді б ніхто нарахування не списав би, і не було б таких проблем.

Ось що (і далеко не тільки це) витворяв пенсійний фонд, порушуючи Конституцію, а разом з нею і права громадян. І чому ж у жодному разі Кучма на такі дискримінаційні відомчі рішення вето не накладав? Та тому що йому громадянин України був потрібний не більше, ніж засіб для досягнення своїх кланових цілей. А на права й свободи громадян чхати він хотів. На доказ чого ми вже й заморились писати на сторінках своєї газети.


– Пропоную трохи змінити тему. Я щось не доберу: що відбувається вже сьогодні, і саме на терені політичного життя нашої Сумщини? Відбулись якісь партійні ротації, люди різко міняють свої політичні погляди, навіть життєві переконання. Таке можливо?
– Для мене не можливо. Але доводиться визнати, що незрозумілі, але однозначно негативні процеси мають місце зараз на політичній карті Сумщини. Хоча, чому – незрозумілі? По-моєму, тут все ясно: багато хто з нового керівництва вражений вірусом безпринципності. І в цьому діагнозі я не сумніваюсь.
Посудіть самі. Приміром, депутати Сумської міськради, що за керівництва у Сумах щербанів-омельченків, а особливо під час передвиборчої кампанії запекло боролись з вільним волевиявленням сумчан, сформували депутатську фракцію Партії захисників Вітчизни, попередньо з безвинним виглядом “під’їхавши” за “благословенням” до голови Партії Ю. Кармазіна. Ну й досягли свого: бо звідки ж голові знати, що коли він стояв на Майдані, захищаючи закон про вибори, його новоприбула “паства” була якраз у перших лавах порушників цього закону? Ну та ладно, таке в політиці (та хіба тільки в ній) трапляється... Брак об’єктивної інформації. Отже, це, можна сказати, квіточки. Ягідки визріли у середовищі Партії промисловців і підприємців України А. Кінаха.
Ми знаємо, що за квотою цієї партії на посаду глави Сумської облдержадміністрації претендував М.І. Лаврик, заступник голови цієї партії, і шанований мною Президент В. Ющенко його своїм Указом призначив. Значить виявив довіру, значить не сумнівається в тому, що представник цієї партії поділяє політичні погляди „Нашої України”. Щоправда, поспішили-таки призначити губернатора. Адже спочатку за Конституцією треба було видати відповідну постанову Кабінету міністрів. Я особисто про існування такого документа не чув. І ось, як то кажуть, що посієш – те й пожнеш. Призначили губернатора не цілком законним чином, і одержали не цілком „натуральний продукт”. Зараз поясню.
Справа торкається підбору кадрів. Кадрів структур новостворюваного державного апарату області: заступників, начальників управлінь, голів райдержадміністрацій тощо. Згоден, тут питання не просте. Слід підбирати кадри професійні і бажано однопартійців чи одноблочників; це завжди клопіт, рутинна, але необхідна робота, і без компромісів навряд чи її можна виконати. Проте, сумський губернатор, очевидно, настільки не володіє інформацією про наявність професійних кадрів у таборі прихильників нового Президента, що роботу з підбору кадрів завалив настільки, що на посаду начальника одного з управлінь облдержадміністрації призначив Олександра Папуся. Відомого прихильника Януковича, соратника Щербаня та заступника колишнього голови Сум Омельченка. Ну, звичайно ж, і затятого виконавця вказівок своїх босів. Які наказували громити виборчі дільниці, розганяти й арештовувати студентів, буквально втоптувати сумчан в землю, спрямовуючи на них всю брутальну міць адміністративного ресурсу.
Але й на цей хід нового губернатора, на мою думку, можна махнути: можливо, Микола Іванович побачив в Олександрі Івановичу неперевершеного професіонала, рівних якому немає в Сумах...
Але, як же він, тобто, Микола Іванович Лаврик, зміг плюнути нам усім в лице, зробивши головою Сумської обласної організації Партії промисловців і підприємців Олександра Папуся!? Це ж як треба не любити сумчан (які майже 90-ами відсотками своїх голосів проголосували за Ющенка), це ж як треба ні в що їх не ставити!? З якою ж це силою нас можна губернатору ігнорувати, щоб Папуся, якого зняли, вигнали з ганьбою з міської влади (Чому з ганьбою? Та тому що заяву слід було про звільнення написати: програв – значить напиши заяву і йди. В опозицію бажано), призначити головним „ідеологом” партії, яка була в опозиції до минулої влади. Маразм. Бог вже з ним, з Папусем, як начальником управління. Хай працює. Але ж він зараз глава обласної організації партії – ПППУ. А партія – це засіб приходу до влади. Так, дивлячись на це сумське „ноу-хау”, давайте, його поширимо по всій Україні – знову будемо в центрі її уваги. Тобто, запропонуємо „Нашій Україні” взяти до своїх лав Януковича, Шуфрича, Щербаня, ну, одне слово всіх „професіоналів”. Це можна собі уявити? Та цього, справді, уявити навіть не можна. Але у Сумах нічого такого уявляти не треба. Тут все відбувається насправді. Відбувається профанація ідеї помаранчевої боротьби за відстоювання прав і гідності громадян України. Громадян всієї України, не тільки тих, хто виходив під оранжевими кольорами.

– Справді, в українській політиці зараз не меншає парадоксів, які підходять, все ж таки, більше для анекдотичних сюжетів.

Особливо це стосується партій лівого толку, які вип’ячують свою нібито близькість з народом, з захистом інтересів трудової людини, селянина і так далі. Але при цьому їм це аніскільки не заважає приймати до своїх лав бізнесменів-депутатів і просто бізнесменів, які хочуть стати депутатами.
Зовсім сльози від сміху на очі навертаються, коли згадуєш Комуністичну партію. Адже у її лавах не менше заможних осіб, ніж в тих, хто трохи ближче до політичного центру. І це в той час, коли однією з головних програмних тез цієї партії є критика приватної власності на засоби виробництва, на землю... Комуністи ж говорять, що противники цього всього. Проте, комуністичні партійні боси не проти мати поруч багатіїв, проти яких нібито борються. Для них гроші не пахнуть. Аргумент залізний. Тільки тут невеличке непорозуміння виходить: як же тепер іменувати цю партію – комуністична чи капіталістична (КПУ)? Чи краще ККПУ - комуністично-капіталістична партія України? І як звертатися до її членів: „товаріщ” чи „сер”, чи може „сер-товаріщ”? Анекдот, правда? Але босам байдуже, їм не звикати мавпувати між простими людьми і товстими гаманцями. Чи можете ви собі уявити, шановні читачі, щоби, приміром, європейський або будь-який інший капіталіст став членом комуністичної партії? І що б тоді говорив своїм членам комуністичної партії її лідер?
Тому хочеться застерегти рядових членів КПУ, членів інших партій лівого толку: будьте пильними, вас обдурюють. Бо в лавах партії – пристосуванці, а не ваші захисники.
Ще одна „лівацька” (бо має у своїй назві слова, що нагадують соціалізм і демократію) політична партія теж розсмішила. Але вже в інший спосіб. Ось, приміром, наша газета „Громадянин України” сповідуючи певну ідеологію, друкує й відповідні матеріали, які відображають цю ідеологію – ідеологію громадянських прав, громадянського суспільства.

Якщо хтось з нами не згоден, хай не погоджується. Але висловлюється в іншому виданні.
Що ж ми бачимо в партійних, зокрема СДПУ (о) газетах? Я так розумію, що партійна газета має відстоювати ідеологію, яку партія представляє. Проте, на сторінках партійної газети СДПУ (о) читаємо, що „редакція не завжди поділяє думки авторів публікацій”. О, „демократія”! Схоже на „похмільну”. Я розумію, коли така ремарка – на сторінці приватної газети або газети, у засновниках якої є кілька організацій, або в газеті парламентській чи навіть кабмінівській.
Ось так і вийшло до смішного недалеко: у другому номері газети Сумської обласної організації СДПУ (о) від 24 березня цього року міститься дві публікації за підписами Медведчука та Царенка. Але, якщо почитати ремарку? Виходить, що не поділяє редакція позицію авторів публікацій. Тобто, ой, вибачте: звичайно, поділяє. Але не завжди. Хіба знову – не анекдот?
А знаєте, чому мають місце бути такі ситуації? З газетами – вже ладно: СДПУ (о) не одна така. Мова про серйозніше: про те, чому ліві партії є за своєю суттю хамелеонами. Тому що звикли ставитись до народу не як до рівних собі громадян, а як до сірої, безликої маси. Якби було б інакше, то не приймали б до себе явних, безпринципних пристосуванців, які просто пообіцяли „відстібнути” грошей. Але це їхня найбільша помилка, що й досі продовжують тримати громадян за бидло. Такі партії почали своє політичне життя з брехні. Хоча й, здавалось би, маленької. Але кожна маленька брехня приречена вирости у велику, всеосяжну. І саме брехня стала суттю ідеології таких партій.

І зараз, повертаючись до ганебного призначення О. Папуся головою Сумської обласної організації Партії промисловців і підприємців України, ми з однопартійцями Республіканської Християнської партії знову звертаємось до Президента: шановний Вікторе Андрійовичу, ну це ж Ваша батьківщина – Сумщина. Можливо, Ви б уважніше до нас ставились... Проте, не тільки до нас (це я не впорався з емоціями, бо сам родом з Лебедина), до всієї України – уважніше. Хіба серед Вашого оточення не можна вибрати людей як високопрофесійних, так і таких, які пройшли з вами і вогонь, і воду?..
Невже не є зрозумілим те, що серед людей з минулої влади хоч і справді є чимало добротних фахівців, однак у головах у них – зовсім не інтереси громади, всієї країни. А Ви говорите – „не красти”. Та при таких керівниках, начальниках і головах партій ніколи не стане можливим заклик не красти. Бо колишні або крали самі, або були посібниками й виконавцями.
Вікторе Андрійовичу, зверніть, будь ласка, увагу, як на громадянина України, який живе сьогодні з цими податками, так і на політичну „кухню”, яка знову починає нагадувати авгієві стайні, на очищення яких доведеться знову витрачати енергію і дорогоцінний час.

В 

До уваги жителів територіальної громади міста Суми

Редакція газети „Громадянин України” з приємністю повідомляє, що на початку квітня в Сумській міській раді створено фракцію Республіканської Християнської партії. Побажаємо цій депутатській фракції у своїй роботі послідовно і наполегливо відстоювати партійні принципи, в основі яких – інтерес громадянина і людини. Відстоювати так, як це робить О.М. Сахно – голова обласної організації РХП.
Самого ж Олександра Миколайовича принагідно вітаємо з Дней його народження, що збігся цьогоріч з православним святом Благовіщення.
Бажаємо йому міцного здоров’я, всіляких інших гараздів, а також – щоб не розслаблявся, відстоюючи свої особисті і партійні ідеї та принципи. І в цьому, щоби йому допомагали однодумці, послідовники, а також, щоб кількість їх зростала.