Попередня версія: Шановний Президенте України!
Минуло сто днів Вашого президентства. Справді, багато роботи зроблено. Є відчуття свободи. Частково минув страх перед адміністративною системою, як інструментом тиску на людину. Але щось загальмувалось. Хіба немає такого відчуття? Тим часом, гальмувати неприпустимо, треба йти далі.
Президент України у Верховній Раді має щонайменше 300 голосів. Питання: чому по сьогоднішній день не зроблено ревізії кучмівських законів? Не вистачає у владних коридорах фахівців? Тоді чому не запрошено висококласних фахівців-практиків (не науковців-теоретиків), які кожен у своїй галузі пережив ці п’ятнадцять років, займаючись своєю справою і не дивлячись ні на що, займаючись успішно? Невже так важко створити у кожній області, а також у Києві, групу з таких фахівців від бізнесу? На загальних підставах створити. Дати їм просто приміщення і певні повноваження. І не важливо у кого у підпорядкуванні будуть ці групи: чи під відомством Президента, чи Уряду чи когось іншого. Саме групи, складені з таких спеціалістів здатні оперативно розпочати працювати на майбутнє, представляти Президенту, Кабміну зміни до положень різних законів, кучмівських дебільних законів. До речі, складених під егідою великих “розумників”, лідерів фракції СДПУ (о) та парламентської більшості Кравчука та Гавриша. Чому так важко змінити норму про оплату ПДВ з “настання події” на норму про оплату “по касовому методу”? Товар відправлено, гроші ще не одержано, а ПДВ вже заплати! Що це за економіка така? Шановний пане Президенте. 100 днів достатньо, аби навести хоча б первинний лад у сфері судової гілки державної влади. Чи вважаєте, що ця сфера не є надто важливою? Проте для громадян України це одна з найважливіших сфер. А тут робота не розпочиналась. Тому що Конституційний Суд України – кучмівський: одна частина суддів КС призначена Л. Кучмою, друга – прокучмівською минулою парламентською більшістю, а третя – з’їздом суддів України. А враховуючи те, що цих суддів на першому етапі свого президентства призначив Кучма, то виходить, що весь Конституційний Суд України – кучмівський! Цирк на дроті. А ми будуємо нову Україну, на знаменах якої – реформа правосуддя. Шановний пане Президенте. Ми також хочемо настійно вас попросити запитати Генерального Прокурора України на захисті чого стоїть Прокуратура. І відразу скажемо, якою відповіддю не будемо задоволені. Ми не хочемо чути про “захист інтересів держави”. Бо це формулювання за минулої влади стало ширмою для прокуратури, аби творити свавілля. За подібним захистом інтересів держави не тільки громадянина цієї самої держави не бачать, але його буквально зацьковують. Тож, може пора вже прокурорів не призначати, а обирати? Подумайте і над цим, будь ласка. Адже тезу про діалог з народом ми добре пам’ятаємо. Ми давно чекали цього. За рівнем корупції при минулій владі Україна увійшла у рейтингову трійку найкорумпованих країн світу. Щоби боротися з корупцією не так як Дон Кіхот – з вітряками, і щоб реально наближати життя в Україні до громадянського суспільства, ми, як громадяни України, хочемо знати про майновий стан сьогоднішніх державних чиновників, колишніх чиновників, які зараз активно займаються політикою, а також народних депутатів України. Це буде на ділі демократично – щоб народ дізнався за що живуть люди на державних посадах, люди, яким за законом не можна займатись бізнесом. Чому, наприклад, чеське суспільство має доступ до такої інформації, а українське не має? Чому там Прем’єр-міністр пішов зі свого поста, бо не зміг пояснити громадянам – платникам податків, звідки в нього взялася трикімнатна квартира, а у нас новоявлені опозиціонери говорять про якісь політичні репресії? Дізнатися про майнові активи вищих посадовців, а також посадовців рівня обласного, районного, їх заступників, прокурорів, суддів буде дуже зручно з газети “Урядовий кур’єр”. Хай на його сторінках ці люди розкажуть про те, звідки у них за останнє десятиліття чи більше взявся капітал. А в “Голосі України” дуже зручно буде почитати звіти про майнові активи депутатів Верховної Ради. Депутатів небагато – всього лише 450 чоловік. Ми навіть готові оплатити за них ці публікації, якщо редакція сприйме це як рекламу. До речі, про депутатів. Ми черговий раз публічно звертаємось до гаранта Конституції та голови Верховної Ради, але вже з таким проханням: зробіть, будь ласка, ширші проходи між рядами крісел у сесійній залі Верховної Ради. Бо шкода дивитися на те, як депутати просто-таки страждають, коли у таких вузеньких проходах намагаються у режимі бігуна-спринтера понатискати якнайбільше кнопочок під час процедури голосування. І, будь ласка, самі кнопочки зробіть більшими, бо й попадати по них бідолахам важко. От якби простір між рядами був по метру, і кнопки – розміром з тенісний м’ячик, тоді б депутат замість десяти, гляди й двадцять кнопок би зміг натиснути. Його не обходить, що в Конституції написано про те, що депутат голосує особисто. Навіщо йому Конституція? Він же – депутат Верховної Ради! “Ето же очєнь і очєнь!”, – як сказав би Свирид Петрович Голохвастов. Хочеться запитати голову Верховної Ради, її Президію: ви вірите електронному табло, де висвічується цифра 230, чи своїм очам, коли у залі сидить менше сотні депутатів? Ось так і понаприймали законів. І продовжуємо приймати. А Конституційний Суд України куди дивиться? Чи судді КС телевізор не дивляться? Мабуть, не дивляться, бо вони ж – кучмівські судді. На очах у всієї країни порушується Конституція, через пінь-колоду приймаються закони, за якими має жити ціла країна, а Конституційний Суд мовчить! А Генпрокурор чому мовчить? Не вбачає у порушенні процедури голосування загрозу інтересам держави? Про що далі говорити, про яку перспективу у покращенні життя, у його демократизації і поваги до прав громадян? Ось де початок! Ось де причина всіх проблем – проблем в економіці, проблем у забезпеченні людських та громадянських прав – причина в самих державних службовцях, у депутатах. Саме вони найперші порушують Конституцію, решту законів. І цей безлад продовжується. Значить, як не прикро, але доводиться визнати, що немає в нас політичної волі. Одні балачки. Ось чому у нас так багато професійних та різних інших свят, на яких по одному разу на рік “вшановують” ветеранів праці і Великої Вітчизняної війни, воїнів-афганців, ліквідаторів-чорнобильців... Пошанували на свято, а весь рік – живи народ наодинці зі своїми проблемами. Виживеш – привітаємо тебе та пошануємо на наступне свято... Але, Вікторе Андрійовичу, ми не хочемо так жити. І тому – ще ждемо і віримо. Віримо, що народний Президент і далі проявить політичну волю і зробить відповідні кроки, про головні з яких ми наголосили у цій газеті. ВІРЮ ЗНАЮ МОЖЕМО
|