Основний Закон нашої країни відкривається красномовною преамбулою, з якої, як кажуть, і слова не викинеш: чудово і правильно написано. Про народ як джерело влади; про права і свободи людини; про відповідальність перед Богом, совістю, прийдешніми поколіннями... Та й сама Конституція України – документ, яким може пишатися громадянин будь-якої держави з давніми традиціями демократії. Мені особисто, приміром, за наш Основний Закон не соромно.
Однак поздоровляючи співгромадян з Днем Конституції України, від свого імені хочеться привітати більше з правильним текстом документа. Та й свято це на сьогоднішній день я назвав би День Тексту Конституції України. Звучить якось “непатріотично”, образливо? Може бути... Але по-чесному. Бо Конституції законодавці, державні службовці ніколи у нас не дотримувались. Не дотримувались у першу чергу законотворці кучмівської доби, коли закони писались і приймались, не спираючись на Конституцію, а навпаки – заперечуючи її. Приймали під себе, у своїх інтересах, в інтересах бізнес-кланів внутрішніх та зарубіжних, але не в інтересах громадян України – це точно.
І ось через це за такими законами практично не можливо жити законослухняному громадянинові. Відкриваєш Конституцію – права людини, громадянина, місцевого самоврядування гарантуються; норми Конституції є нормами прямої дії; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування; ніхто не може узурпувати державну владу і так далі. Прямо, живи і радуйся.
А у той же самий час, якщо взяти фактично будь-який закон, то в ньому людину вже не видно, лише – безправну істоту, яка має доводити своє право перед якимось чиновником, що звик себе бачити “вищою” расою, а решту громадян – прохачами, підлабузниками або “козлами, которые мешают нам жить”...
Що тут найгірше, так це те, що на тлі спроб перших осіб нової влади зруйнувати старі порядки, “батьки і діти” цих порядків готуються до реваншу. Тобто, здобути якомога більше місць у законодавчому органі країни – Верховній Раді. У такому разі, гадаю, що про Конституцію України як документ, на який при прийнятті законів мають спиратися законодавці – народні депутати України – можна забути.
