Хто є такий депутат, і як він має працювати?

Саме про це у розмові з нашим кореспондентом ділиться думками засновник нашої газети, голова Сумської обласної організації Республіканської Християнської партії (РХП) Олександр САХНО.

– Давайте розпочнемо з простого запитання – навіщо взагалі обирати міського депутата?

– Найвищим суб’єктом територіальної громади є її житель. Але оскільки громадяни не мають практичної змоги управляти територією, в ході свого історичного розвитку людство винайшло інститут делегування права на управління своїм представникам. По-сучасному кажучи – депутатам. Через процедуру виборів. І той, хто каже, що від цих виборів нічого не залежить, його голос нічого не вартий, той сам собі чинить шкоду. Адже все одно хтось буде обраний, оскільки вибори все одно проводитимуться. Так ось, від кадрового потенціалу, від того, кого ми оберемо, як ми підійдемо до проблеми вибору і буде залежати те, які у нас будуть депутати, який міський голова. Якщо підійдемо до виборів неуважно, то нема чого ремствувати на життя опісля.

Мене особисто наштовхнула на цю думку – хто ж такий депутат – бесіда з депутатом Сумської міської ради. В день довиборів депутата у 62-му окрузі я був свідком бесіди депутата Лаврика Володимира Борисовича зі звичайним виборцем. Виборець поставив питання: «Шановний депутате міської ради, чому це, коли я їжджу автобусом, кондуктор не завжди видає квитка?» Цікавою була відповідь депутата міської ради: «У мої повноваження, як депутата міської ради, не входить розгляд цього питання, тому що це питання слід віднести до компетенції виконавчої влади». І на моє заперечення (а мені довелося втрутитись у розмову між депутатом і виборцем, я не втримався) про те, що депутат неправий, тому що депутатський корпус формує виконавчу вертикаль, яка мусить опікуватись усіма проблемами жителів міста, усіма аж до найдрібнішої, Володимир Борисович кинув: «Не бреши».

А з цього виникає вже інше питання. Про сам підхід до місії депутата, до своєї роботи. Тобто, депутатський корпус міської ради, неважливо якої (в Сумах чи в Києві), коли проводяться вибори, на словах готовий усе зробити для виборця. Коли ж виборчій процес припинився, депутата обрали, то він починає почуватися мало не пупом землі. Звіти за виконану роботу, як правило, відсутні, а головне - у нього відсутнє розуміння своєї місії, як представника виборців.

– Хочу уточнити: то це був той самий Володимир Борисович, який нещодавно призначений начальником обласного управління юстиції?

– Так, і це мене вражає не менше Вас. Не щастить ніяк Сумщині. Як теоретик, як людина, що знає закони, прийняті Верховною Радою, як викладач, Володимир Борисович Лаврик, мабуть, є людиною обізнаною. Але для депутата міської ради, я вважаю, замало знати закони, треба вміти користуватися ними. Тим часом, найголовніший наш закон – це Конституція України.

Так от, депутат міської ради це є найближчий до виборця, до жителя територіальної громади з усіма його проблемами представник влади. І якщо на державному рівні приймаються будь-які рішення, які торкаються інтересів громадянина України, то лакмусовим папірцем правильності того рішення є депутат міської ради, депутат найнижчої ланки. Він одразу має відреагувати, тому що він живе разом із своїми виборцями. Якщо якесь рішення з центру йде на шкоду місцевим жителям, то одразу має збиратися сесія міської ради, та в ультимативній формі ставити питання перед владою вищої ланки про його скасування протягом місяця. Якщо ж таке рішення не буде скасовано, то воно все одно не повинно набрати чинності на території цієї громади.

– Це ж виходить якийсь хаос – хочу виконую закон, хочу – ні?

– Ні, не хаос. Це є елементарне наведення порядку. Під час Помаранчевої революції і нам обіцяли, і ми самі собі обіцяли, що ми упорядкуємо законодавство, дамо лад у додержанні прав і свобод громадян. І що в результаті? Скільки змінено неправедних законів, скільки відмінено антиконституційних актів? Майже нічого, гадаю, десь відсотка три.

Чому так відбувається? Тому що депутати нижчої ланки, депутати міських рад мовчать, не реагують. А мали б поставити, зарекомендувати себе так, що б жодне рішення, жоден закон, що іде на шкоду інтересам громадян, не набирав чинності. Не можна примушувати людей виконувати злочинні накази, злочинні закони.

Нагадаємо, що відповідно до ст. 60 Конституції України «ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність».

А у нас майже всі закони злочинні! Від приватизаційних, найперших, до сьогоднішніх. З оподаткування заробітної плати – злочинні, з оподаткування підприємств – злочинні і т.д. У нас навіть статус податкової злочинний, у нас статус прокуратури злочинний, статус міліції злочинний. Закони «Про міліцію», «Про прокуратуру» – теж злочинні. Чому? Тому що в них усе підпорядковано інтересам держави. Однак “інтереси держави”, складачі та виконавці таких законів розуміють як інтереси купки людей, що перебувають при владі, а не інтереси простих людей, які є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ст.5 Основного Закону).

– Чим, на Вашу думку, має займатися депутат?

– Депутат міської ради – це та особа, яка має відстоювати інтереси всіх жителів територіальної громади без жодних винятків та привілеїв. Незалежно від того, чим цей житель займається. Чи він є бізнесменом, чи медиком, викладачем, прибиральницею, токарем, кухарем, чи аптекарем. Неважливо ким він є. Слід захищати інтереси цього громадянина, незважаючи і на форму власності підприємства, де він працює. Якщо у депутата якийсь вибірковий підхід до жителів міста, тоді такі депутати громаді не потрібні.

Навіщо нам міський голова, якщо він виконує вказівки згори? Якщо міський голова робить усе, що йому наказують згори, живе за законами, які йому спускають згори, тоді навіщо ж нам його обирати? Нехай, в такому разі, його і призначають згори.

– У Вас особисто є досвід депутатства?

– Свого часу, в 1991-1994 роках, я був депутатом Сумської міської ради. Тоді лише розпочинався вихід із цього будівництва чи то соціалізму, чи то комунізму, яке зайшло в глухий кут. Ми всі не мали тоді досвіду практичної роботи депутатами, але розуміння важливості місцевого самоврядування було. Проте, витворити таку систему нам не вдалося. З різних причин. Насамперед, гадаю, тому, що це була ще молода демократія, у багатьох відчувалась відсутність самостійного мислення, якого, зрозуміло, не було за часів тоталітарної системи.

Досить несподівано сталося так, що ми стали думати й говорити відкрито. Це для багатьох було незвично. І, крім того, у владі залишалося те саме комуністичне керівництво. Із Кравчуком включно, який, до речі, ще не поніс відповідальності за своє керівництво країною. Він лише ходить і з розумним виглядом виголошує: «Ющенко відповідає за весь уряд». Виникає питання: «А ви, пане Кравчук, відповіли за діяльність тих урядів, які у вас були? А за обдурення народу ваучерною приватизацією? За що відповів цей екс-Президент?»

– Як у такому разі нам, жителям територіальної громади, не помилитися у виборі депутата, як обрати саме того депутата, який буде відстоювати інтереси виборця?

– По-перше, слід бути уважним, по-друге, активним, по-третє, домагатися оприлюднення інформації, яка б характеризувала депутата з різних сторін життя. А якщо він уже був депутатом, слід з’ясувати, як він виконував депутатські обов’язки.
І найголовніше: треба зрозуміти життєві принципи цього кандидата у депутата, зрозуміти, якими категоріями він мислить. Якщо він каже, що він буде відстоювати закон, то це добре. Але лише наполовину. Тому що виникає питання: чиї інтереси в тому законі він буде відстоювати? Так звані, державні чи інтереси громадян?

Колись депутати місцевих рівнів захищали закон, за яким за три колоски розстрілювали і призвело це до чергового голодомору в Україні. Чи законослухняними були ці депутати? Так, звичайно. Але що ж це за закон, коли у людини забирають останню крихту хліба? А от якби вони діяли в інтересах людей, а не в інтересах державної машини, протидіяли цьому законові, то я думаю, жодної людини не було розстріляно за три колоски. Але ці депутати виявилися здатними лише мовчки спостерігати, тобто своєю бездіяльністю стали співучасниками небаченого злочину.

Місцеві органи влади мають бути справжніми, фактичними органами влади, діяти в інтересах кожного окремого громадянина, і громади в цілому. Бути противагою, заслоном всьому неправильному, що йде з Києва чи від обласного керівництва. Тільки в такому випадку ми зможемо врівноважити всі гілки влади у державі.

І ось тоді депутати Верховної Ради, Президент України, Уряд та обласні адміністрації разом з обласними радами будуть обережними у прийнятті рішень. Вони скажуть: «Та ні, це рішення приймати не можна, бо ж завтра в місті буде страйк.» Хто має організовувати протидію неправедним рішенням? Саме депутати міської ради. Підкреслюю - не прості громадяни, не громадські активісти, а саме депутати мають протидіяти недолугим законам, що маємо за 14 років, і за якими продовжуємо жити. Ці закони штампуються нескінченно. У нас вже є закон «Про м’ясо», є закон «Про молоко», думаю дійде і до закону про черевики або валянки на шпильках. Законів стільки, що навіть фахівець не здатний не те що вивчити, а навіть прочитати їх усі.

Повернемось до вашого запитання про депутата міської ради, як обрати достойного? Це мають бути люди, які розуміють свою відповідальність перед тими, хто його обрав. Це люди, які не лише не лінуються читати законодавство, а розуміють і виконують свої обов’язки перед городянами. На будь-яке звернення будь-якого громадянина депутат має відповісти, використовуючи для вирішення його проблем увесь апарат виконкому, а не казати, що це мене не стосується. Як це не його справа? Його й обрали саме для вирішення проблем. Він обов’язково має розібратися, надати відповідь, а не відписку.

Депутат міської ради зобов’язаний бути присутнім на сесії міської ради, бо його обрали. Якщо депутат не прийшов на сесію чи на засідання комісії, то одразу ж має спрацювати норми КЗпП, а саме – стаття про прогул. Він може брати участь в обговоренні тих чи інших питань, може не брати, може голосувати, може не голосувати. Але пропустити засідання без поважної причини – це неприпустимо, його треба одразу ж звільняти, адже за ці години він отримує середню заробітну плату за його місцем роботи.

А поважною причиною відсутності може бути лише хвороба або смерть! Інших причин не може бути. А у нас спитаєш депутата: «Ти чого не був на сесії?». У відповідь – “поважна” причина: вчора перепив оковитої.

Для контролю за роботою депутата існує територіальна виборча комісія, яка має діяти постійно.

Депутати мають подавати щомісячний звіт про свою роботу, оприлюднювати його через ЗМІ, іншим чином. Адже ми ж не знаємо, що роблять депутати і як.

– У нас же є для цього комунальна газета...

– Дійшло до того, що газету «Суми і сумчани» перетворили на рекламний ролик тих, хто стоїть ближче до начальства. Забувають, що газета – це наша комунальна власність, і з міського бюджету витрачаються на неї кошти. Мало витрачається коштів – виділіть більше. Але нехай висвітлює діяльність депутатського корпусу і виконкому, а не розповідає хто й коли народився, який він гарний, і яка у нього династія...

– Депутати ж у нас, начебто, ще займаються бюджетом?

– Бюджет – міський чи обласний – формується злочинно. Тому що перш ніж прийняти обласний бюджет, треба його розглянути на кожному рівні місцевих органів, тому що цей бюджет – в інтересах територіальної громади усієї області. Депутати обласної ради не мають права прийняти його просто так, нав’язавши громаді. Такий механізм має бути скасований. Як це так: вони, депутати, зібралися і поділили гроші? А хто буде враховувати думку територіальних громад, в інтересах яких вони мусять працювати?! А у нас виходить, що обласна рада працює в інтересах державної влади, в даному випадку – в особі обласної державної адміністрації. Ось таким чином у нас виходить. Мабуть, сьогодні вже першокласник вже добре знає, що без грошей нічого не можна зробити. А у нас ці гроші весь час кудись перетікають.

Прийшла нова влада. Ми всі стояли на майданах проти старої злочинної влади. Тоді чому ж нова влада досі не розібралася, що відбувалося з торішнім і позаторішнім бюджетом? Чому досі не проведено його аналіз? Тобто, виходить, що колишній сумський голова Омельченко використовував гроші правильно? Чому ж ви тоді казали, що він злочинець? Тобто всі 300 тисяч населення м. Суми знають, що Омельченко розікрав усе місто, не давав тут працювати законослухняним бізнесменам. І нова влада цього не знає?

Статус депутата місцевої ради має бути дуже високим у державі, але й з високим рівнем відповідальності.

Якщо він використовуватиме цей статус так, як ми пропонуємо, то все у нас буде гаразд. Статус депутата міськради має бути вищий за статус депутата Верховної Ради, навіть Президента. Через те що депутат ради міської безпосередньо контактує з виборцями, він найближче до них. А міський голова разом з депутатами має турбуватися про кожного жителя громади. Щоб у кожного громадянина була робота, гроші в кишені, електрика, вода цілодобово. І не та незрозуміла рідина бурого кольору, що тече з наших кранів, а нормальна питна вода. Якщо ні, то територіальна громада ставить питання і викидає геть таких депутатів чи керівників. У кожного громадянина усе повинно бути для нормального життя. І апарат державної та місцевої влади саме для цього й існує. І саме про це нагадує та цей порядок речей відстоює Республіканська Християнська партія України (РХП).

Інтерв’ю взяв В. Веселковський