...ПРО ПР�ВАТ�ЗАЦІЮ

Насамперед я хотів би сказати наступне. Щиро хочеться, аби у свідомості моїх співвітчизників змінилось хоча б саме ставлення до слова „приватизація”. Багато хто ставиться до нього негативно або навіть і вороже. Що ж – пожинаємо плоди попередніх років, плоди діяльності різних урядів, президентів, а також ідеологічних штампів. Я хочу наголосити на іншому визначенні цього процесу, а саме на слові „роздержавлення”. Саме цей термін найточніше відображає економічну і соціальну суть процесу розподілу об’єктів господарювання між державними чи комунальними власниками та приватними.

Насамперед я хотів би сказати наступне. Щиро хочеться, аби у свідомості моїх співвітчизників змінилось хоча б саме ставлення до слова „приватизація”. Багато хто ставиться до нього негативно або навіть і вороже. Що ж – пожинаємо плоди попередніх років, плоди діяльності різних урядів, президентів, а також ідеологічних штампів. Я хочу наголосити на іншому визначенні цього процесу, а саме на слові „роздержавлення”. Саме цей термін найточніше відображає економічну і соціальну суть процесу розподілу об’єктів господарювання між державними чи комунальними власниками та приватними.

Роздержавлення має проводитись не заради того, щоб хтось щось собі так би мовити, присвоїв, а заради того, щоби державну владу чи владу територіальних громад зайве не навантажувати проблемами тих підприємств, діяльність яких не впливає на життєво важливі функції та сфери діяльності держави та її територій. З іншого боку, такі підприємства віддаються у приватні руки для того, аби їх діяльність приносила більшу економічну користь. Саме такою є економічна і соціальна роль роздержавлення або ж – приватизації, як ми звикли говорити. Цього розуміння не вистачає багатьом теперішнім посадовцям у виконавчих органах влади та народним обранцям.

У той же самий час, повній приватизації (з переходом контрольного пакету акцій у приватні руки) не можуть підлягати такі, приміром, підприємства як „Міськводоканал” чи Сумська ТЕЦ, або інші теплові чи атомні електростанці, залізниця, загальноосвітні школи... Тобто, суспільно значимі об’єкти за визначенням не підлягають приватизації. Хоча й в деяких випадках певну частку пакету акцій чи частку власності якогось державного чи комунального господарюючого суб’єкта приватизувати можливо. Але тільки не контрольний пакет. Контрольний пакет має бути у власності державній або у власності місцевих громад. І тут не можна нічого міняти! Це правило має бути непорушним.

Це – що стосується суті та об’єктів приватизації. Однак не менш важливим є й процедура - те, як, яким чином проводити приватизацію.

По-перше, перед тим як приватизувати певний об’єкт державної чи комунальної власності, потрібно дати публічне оголошення в пресі. А для цього, у свою чергу, депутатам – у нашому випадку – міської ради треба прийняти рішення стосовно того, які взагалі об’єкти мають приватизуватись, а які – ні. Це просто потрібно знати, аби зменшити у майбутньому шанси щось “замутити”. Так, наприклад, не можна приватизувати землю під адміністративним будинком міської ради, саму будівлю міської ради не можна приватизувати і так далі. Це є речі, сподіваюсь, зрозумілі.

Що маємо на сьогодні? Хіба маємо публікації з відповідними розрахунками, з роз’ясненнями про те, які приміщення, якого розміру тощо? Немає цього всього.
Натомість маємо інше: хтось може “під’їхати” до міського керівництва на якійсь, як кажуть, “козі” і запропонувати щось приватизувати. І міське керівництво йде “назустріч” таким підпільним побажанням...

По-друге, міській владі обов’язково слід визначитись з тими об’єктами, яких не можна залишати у комунальній власності міста. Це є об’єкти, що не відіграють важливу суспільну або економічну роль у життєдіяльності міського господарства. У комунальній власності не може бути жодних підвалів, де б можна було розмістити магазин, кафе чи майстерню; жодних торгових або інших комерційних точок. А також – жодного квадратного метра подібних приміщень, які б влада здавала в оренду. З економічної точки зору така діяльність місцевих органів влади ставить їх у ранг суб’єктів підприємницької діяльності, які фактично створюють недобросовісну конкуренцію законним суб’єктам підприємницького права. А отже, з правової точки зору ця практика міської влади є злочинною. Тому всі ці об’єкти необхідно продати. Продати на вигідних умовах, аби поповнити міську казну і далі, щоб вона поповнювалась від сплати податків, які сплачуватимуть вже ті ж підприємці – жителі територіальної громади міста, які придбають об’єкті, і які вестимуть там комерційну чи господарську діяльність.

Однак, таких підходів до господарювання на території міської громади у теперішньої, нібито нової, влади немає.

Знову ж таки – натомість. Натомість підходи такі. Візьмемо суборенду. У черговий раз хтось із когорти наближених “під’їжджає” до міського керівництва (а частіше – саме керівництво радить “під’їхати”) щодо надання якогось підвальчику чи приміщення в оренду з правом здавати в суборенду. І у такий спосіб наближений підприємець одержує в оренду відповідні площі за міською ціною у 2-3 гривні за метр квадратний; робив чи й не робив якийсь ремонтик, але право на суборенду одержав і... здав приміщення за 20 гривень за квадратний метр площі. І в результаті такого “бізнесу” з боку міських властей гроші від суборенди йдуть фактично обминають міську казну. Тобто, якщо одержав в оренду від міста площу у 100 кв. метрів, і передав у суборенду за 20 гривень за кв.м, то в бюджет пішло 200 гривень, а на кишеню орендаря комунального майна – 1800 гривень.
Виникає наступне питання: а кому ж, все таки, здається в оренду комунальне майно з правом суборенди, і чому воно не приватизується? Ну, тут таких орендарів можна зрозуміти: бо приватизувати їм зовсім “нецікаво”. Адже спочатку треба грошики викласти за придбання у власність, а потім ще й відповідальність на себе брати за утримання об’єкту в належному стані та ведення господарської діяльності... А хто одержує майно територіальної громади з метою одержання права суборенди, так це – фірмочки чи приватні підприємці, які й приносять недобросовісний прибуток деяким своїм “патронам” у середовищі міської влади, прізвища яких не світяться.

Тому, щоб не було пограбування територіальної громади у такий спосіб, щоб не плодити корупцію, потрібно всі подібні об’єкти приватизувати. Реальні підприємці, ті, хто хочуть займатись бізнесом і потребують для цього приміщення, із задоволенням би викупили такі об’єкти, і приносили б лише користь бюджету міста.

І приватизацію провести відкрито. Тобто, продати тому, хто запропонує більшу суму для викупу. Звісно, сьогодні щось приватизується. Але так, що “привілейовані” кандидати на приватизацію, спираючись на Закон про оренду, роблять на площах, що орендують, 25-тивідсоткове покращення фізичного стану об’єкту, на цій підставі одержують право на першочергове придбання у власність, і одержують приміщення за три копійки. Що ж, ми – не проти. Але ж давайте цей Закон застосовувати до всіх жителів міської території, а не для обраних представниками влади.

Отже, всі суспільно неважливі об’єкти комунальної нерухомості не можна здавати в оренду. Їх слід продати. Єдине, що можна здавати в тимчасову оренду, це ті суспільно важливі об’єкти, на площах яких сьогодні не ведеться господарська діяльність, але які у майбутньому можуть бути задіяні. Оце, я розумію, по-господарські...

Задіяні ті площі можуть і під дитсадки, паспортні столи, ЖЕКи... А то зараз ЖЕКи виселяють, а комусь приміщення приватизують. І коли ми виступаємо за прозорість, за відкритість цих процесів і за зміну принципів роботи влади, то деяких представників міської влади та представників лівих партій аж трясе від злості. Вони ладні повісити на членів РХП тавро “ворогів народу”. І це їхнє бажання зрозуміле: за такими “рєчовкамі” зручніше ховати своє рильце в пушку.
У надрах міськвиконкому щось роздається “своїм”, а спробуй – піди розберись: що. Поставити питання, щоби рішення проходили через депутатську комісію? Але чи реально, щоб депутатська комісія, яка працює на громадських засадах все могла перевірити? Та ні. Тим більше, що й на комісію не пустять “неугодних”. Тому весь час певні керівники виконкому буквально проштовхують їм потрібні рішення.
Така є суть роботи сьогоднішніх-вчорашніх керівників.

Насамкінець вважаю за потрібне наголосити на принципах діяльності й обласної ради. Там теж багато чого з принципових питань поставлено або вдягнуто з ніг на голову.

Приміром, затверджує облрада рішення про приватизацію певного об’єкту на території якось села у якомусь районі. І робить це фактично з позицій волюнтаризму. Адже перед тим як голосувати депутатам у залі засідань обласної ради, слід попередньо одержати рішення представників територіальної громади тієї місцевості, де перебуває цей об’єкт. Бо за Конституцією України (і за логікою) всі об’єкти, крім державних, на території області є спільною власністю обласної громади. А раз – спільна, то той об’єкт нерухомості у селі є часткою спільного. І тому депутати не розпоряджатися мають частками спільного майна, а приймати рішення після того як відповідні рішення приймуть представники громади певного села, селища, міста, району.

Голова Сумської організації РХП О.М. Сахно звинувачує
С.В. Клочка у заподіянні ним збитків місту Суми у розмірі понад
сім мільйонів гривень

Проте, є тут й інший бік медалі. Мова про те, як приймаються рішення місцевих громад. Часто так, що депутати сповна не розуміють суть питання, а головуючий на це тільки й розраховує, поспіхом ставлячи на голосування проект рішення, аби його прийняти.

За прикладом далеко ходити не треба. На останній сесії Сумської міської ради було проголосовано “за” рішення по передачу незавершеного будівництва аеровокзального комплексу по вул. Кірова, 221 на баланс та обслуговування обласному комунальному підприємству “Аеропорт “Суми”. Тобто, нерухоме майно місцевої громади вартістю понад 7 мільйонів гривень перейшло у спільну власність обласної ради “під чесне слово”, сказане виконувачу обов’язки голови міста С.В. Клочку, запевнивши його, що, мовляв, об’єкт нерухомого майна не продадуть, а передадуть далі – у державну власність. Чудово: не вмер Данило – то болячка задавила.

Члени РХП проти цього. Бо де гарантія, що державні органи влади не приймуть рішення продати? Скажімо, якомусь зятю чи куму за три копійки... А перспектива такого рішення вимальовується цілком реально. І якщо продадуть комунальне майно на території міста Суми, то виникне питання: а де ж частка, що мала б належати міській громаді, міському бюджету? А виявляється, внаслідок того що в.о. голови С.В. Клочко з азартним блиском в очах проштовхнув на сесії рішення про передачу, цієї частки вже нема! А зберегти її можна було. Могли б у крайньому випадку, приміром, при передачі у спільну власність поміняти аеровокзальний комплекс на будівлю облвиконкому або будинок засідань...
Але тепер гроші одержить хтось інший, а не сумчани і навіть не жителі області. Бо ж той об’єкт стане вже на той час державною власністю. Ось так соціаліст “товаріщь” Клочко (мабуть, керуючись принципами “демократичного централізму”) викинув у вікно понад сім мільйонів гривень територіальної громади. Так можна розбазарити усе міське майно. Звідки ми будемо формувати бюджет?

Виникає питання: чи керівництво міста неспроможне управлятись з міським господарством, чи, може, за якісь інші “заслуги” розпродують? Хтось комусь щось пообіцяв – і аеропорт “вилетів” з міста...

Це питання на сесії головуючий постановив на голосування і проголосував так швидко, що, я думаю, що депутати і оговтатись не встигли. Між тим, де – рішення комісій, де прізвища по депутатських комісіях, хто прийняв таке рішення; де рішення комісії з питань законності, комісії з комунального майна та приватизації, бюджетної комісії? Три комісії мало пройти це питання, перш ніж передавати в обласну комунальну власність об’єкт міської територіальної громади!

...І ніхто, схоже, так і не збирається звітувати за свої дії, за свої рішення перед територіальною громадою міста.

Рћ. РЎРђРҐРќРћ,
голова Сумської обласної організації Республіканської Християнської Партії (РХП)