Попередня версія:

Степан Пак про себе, медицину, політику...

Інша тематика

– Чому ви пов’язали своє життя з медициною?

– Мабуть, через Боже провидіння. Адже у моїй сім’ї не було медиків, ми з братом-близнюком поклали в нашому роді початок лікарській справі. Медицина стала для нас смислом життя. Особисто я, закінчивши (з відзнакою) медичне училище, відслуживши в рядах Радянської армії, вступив до Івано-Франківського медичного інституту, який закінчив 1991 року і за направленням прибув до Сум. Зараз працюю в Сумському обласному центрі акушерства, гінекології і репрудоктології (колишній пологовий будинок №2, в районі Басів) на посаді завідувача акушерського відділення.



Роботу свою люблю, і на іншій себе не уявляю, бо найбільше користі людям приношу саме тут.

– У медичній галузі проблем вистачає. Частину з них на місцевому рівні можна подолати, на вашу думку, через представництво в місцевій раді? І тому ви свого часу вирішили балотуватися у депутати міської ради?

– У першу чергу, я хочу сказати, що медицина на сьогодні має чималі досягнення, а також ще більші проблеми. Ця галузь є чи не найбільш витратною. І джерела покриття цих витрат мають бути найрізноманітні. Але у першу чергу – з міського бюджету, розмір якого для Сум мусить становити набагато більше, ніж 250-260 мільйонів гривень, як закладено на 2006 рік.

Паралельно з фінансуванням потрібно медицину реформувати. Але у першу чергу це має бути психологічна перебудова у стосунках між клінічними працівниками (які практикують у лікарнях, поліклініках тощо) та адміністративним апаратом різних управлінь охорони здоров’я. Я не можу погодитися з тим порядком речей, коли клінічна практика заганяється в кут, і на першу позицію виноситься необхідність паперових звітів, за якими – такі ж самі паперові показники. Папір терпить все – і словоблудство, і “цифроблудство”, а тим часом, та ж сама первинна ланка медичної допомоги продовжує перебувати на жалюгідному рівні.

Власне, я і балотувався 1998 року у депутати Сумської міськради з рішучістю зробити власний внесок у психологічну перебудову відносин всередині медичного середовища, а також з метою захисту медичної, передусім – клінічної галузі – шляхом відновлення і збільшення її фінансування. Нам з колегами-однодумцями, вважаю, вдалося серйозно попрацювати у цьому напрямку. Можливо, люди це оцінили і обрали мене 2002 року депутатом вдруге.

– Наступні вибори депутатів до Верховної Ради України та місцевих рад відбуватимуться за партійною приналежністю. Чому ви стали до лав Республіканської Християнської партії?

– Познайомившись з її програмними документами та поспілкувавшись з керівництвом, я побачив, що це партія розсудливих людей, патріотів України, патріотизм яких починається зі своєї малої батьківщини. Я національно вихована людина, а відчуття національної приналежності або приналежності до громадянства тієї чи іншої держави і є, власне, патріотизмом.

Крім того я, як людина, що виховувалась у християнській сім’ї, вважаю, що програма РХП сприяє тому, аби зв’язок суспільства з моральністю, церквою міцнішав. Ідеологія республіканізму (латинське respublica, від слів res – діло та publicus – громадський, всенародний), мені зрозуміліша і ближча у порівнянні, приміром з постулатами демократизму, який проголошує владу народу. Тому що у республіканській ідеології більше конкретики. Наприклад, виборність органів влади на конкретно визначений строк, звітність і відповідальність посадовців перед тими, хто їх обрав або призначив. Республіканська форма правління — одна з основ конституційного ладу країни; вона не підлягає перегляду інакше як через прийняття нової конституції.

(Продовження інтерв’ю – у наступному номері“ ГУ”)