НІХТО НЕ ЗНАЄ СТЕПАНА КРАЩЕ ЗА МЕНЕ...

ВАС�ЛЬ ПАК  ПРО БРАТА, КАНД�ДАТА НА ПОСАДУ МІСЬКОГО ГОЛОВ� СТЕПАНА ПАКА

Ми з братом народилися на Святвечір – 6 січня 1964 року. Хрестили нас напередодні свята Хрещення Господнього. Мабуть і це, як і батьківське виховання, наклало відбиток на наш світогляд. Наш політичний вибір – ідеологія Республіканської Християнської партії –  збігається з нашими моральними переконаннями – вірою в милосердя Господа Бога, вірою в мудрість і силу народу створити собі сильну країну, гідну владу.

Ми не тільки народилися в один день, а й все наше життя були разом, підтримували один одного. Разом ходили до школи, разом поступили до Бориславського медичного училища. Вже тоді бурхлива енергія мого брата Степана проявлялася повною мірою. Він не тільки гарно вчився, але й приймав активну участь в житті школи, а потім й училища. Я намагався від нього не відставати.  То він був старостою,  а я – фізоргом, то навпаки. Спорт з нами з самого дитинства. Зараз обидва маємо перший розряд як з баскетболу так і з легкої атлетики. Тому армія нас не злякала. І після того, як  закінчили медучилище з відзнакою, ми з Степаном пішли служити до лав тоді ще Радянської армії. Нам повезло і служити разом – на Хмельниччині.

Мрія бути лікарями з’явилася у нас змалечку. Тепер навіть і не пригадати, кому це першому спало на думку. Тому після армії ми продовжили медичну освіту в Івано-Франковську – вступили до медичного інституту.

Степан і тут був старостою - на цей раз всього курсу. Він не уявляв себе поза громадським життям. З другого курсу брат твердо вирішив стати акушером-гінекологом. А така вже Степан людина, якщо щось вирішив, то його вже з дороги не звернути. Він не тільки прикладає всі зусилля, щоб досягти мети, а робить все, щоб бути кращим. Тому з другого курсу він кожну вільну годину проводив або в клініці, або в бібліотеці. Громадську роботу не покидав, тому часу на особисте життя не лишалося.

В Суми ми обидва приїхали в 1991 році проходити інтернатуру. Важкі часи тоді були. Купити не можна було майже нічого, тому з собою везли весь нехитрий скарб – ложки, тарілки, виделки... Першу велику покупку ми з братом зробили через півроку після приїзду в Суми – один на двох чайний сервіз. Жили в гуртожитку. Степан працював в пологовому будинку на Басах, а я – в 5-й лікарні. Працюємо там і досі.

Наполегливість Степана не зникла і після того, як він отримав диплом акушера-гінеколога. Щоб стати справжнім фахівцем, він брав додаткові чергування. Не для того, щоб грошей заробити, а щоб досвіду набратися. Часу вистачало тільки на сон. Та й спав він тоді годин по п’ять-шість на добу. Про те, що свого він добився, свідчить бажання багатьох сумчанок – народжувати тільки у Степана Пака. Коли він вирішив балотуватися в мери, то люди почали запитувати – що ж буде, якщо сумська медицина втратить такого фахівця? А він же і депутатом міськради став   (С. Я. Пак є депутатом міськради двох скликань. Редакція), і в мери йде тільки для того, щоб таких як він, справжніх фахі- вців, стало набагато більше. Щоб добавилося ІМЕН в Сумській медицині, а лікарів в “піджаках” поменшало. Бо коли він досяг певних вершин в своїй професії, то свою наполегливість спрямував на те, щоб покращити становище всієї сумської медицини. І не тільки.

Хоча народилися ми не в Сумах, це місто стало для нас рідним. Тут ми живемо, тут зростатимуть наші діти. І є велике бажання, щоб вони  і залишилися жити в рідному місті, коли виростуть. Щоб вони, їхні друзі та друзі їхніх друзів – все підростаюче покоління нашого міста – знало Суми як найкраще місто України.

Тому мій брат, Степан Пак, я і наші однодумці з Республіканської Християнської партії, йдемо до міської влади – змінити те, що потрібно змінити, та покращити життя в місті для всіх мешканців міста Суми.