Звичайний реваншизм

Чорноморський флот, який мав належати Україні, «здали» Росії тодішні  президент Л. Кравчук, прем’єр-міністр Л. Кучма та голова Верховної Ради О. Мороз за сміхотворною ціною.

Нещодавно Су- ми відвідав екс-президент України Леонід Кравчук. Критикував все „оранжеве”.

А що ж залишається робити, якщо він, як член партії кучмових олігархів, у результаті позаминулих виборів Президента, позбувся кланових важелів, як інструмену подальшого збагачення міль- йонерів, які свої статки „зклолотили” на народних грошах, починаючи з ваучерної приватизації. Саме з неї почалося небачене пограбування народної власності. І саме така приватизація розпочалася за президента Л. Крав- чука, прем’єра Л. Кучми й голови ВР О. Мороза.

Внаслідок керування ними Україна протягом 14 років закріпилася на останніх позиціях в рейтингу з економічного розвитку світових країн. Одночасно – вийшла у світові лідери з корупції.

Згадали сумчани екс-президентові й про славнозвісні ракетні установки та дещо інше, розпродане за той період.

Чомусь, щодо цих самих установок Леонід Макарович зауважив, що вони взагалі не належали Україні, а просто, мало не „випадково”, залишились на її території після розпаду СРСР і були власністю Росії (???). 

Вислуховувати таку маячню вже, в принципі, й не дивно з вуст члена партії, яка під проводом медведчуків, гавришів, шуфричів та інших сьогоднішніх „нетаківців” відпрацьовувала різнома-нітні сценарії фальсифікації виборів, починаючи з регіонального рівня (вибори міського голови Мукачевого) до серверу Центральної виборчої комісії.

Коротко пану Кравчуку ще можна пригадати що він робив НЕ ТАК. Зокрема, не потрібно було на початку 1990-х років аж надто великих зусиль, аби Чорноморський флот цілком перейшов під юрисдикцію України. Восени 1991 року понад 60 від- сотків офіцерського складу флоту були готові присягти народу України, 80 відсотків особового складу флоту проголосувало тоді за незалежність України.

До такого політичного і громадянського акту був готовий і командувач Чорноморського флоту адмірал Касатонов, за командою якого протягом тижня було відімкнено зв’язок з генеральним штабом і центральним командним пунктом Збройних сил Росії.

Але Верховний головнокомандувач України Леонід Кравчук цілий тиждень не приймав рішення стосовно Чорноморського флоту, незважаючи на те, що Директива про перепорядкування ЧФ Україні лежала у нього на столі.

Адмірал Касатонов марно чекав на реакцію з Києва, на гарантії з боку Президента України і, не витримавши тиску з Москви, поновив зв’язок з московським генштабом, в результаті чого Чорноморський флот знову опинився під контролем Москви.

Звісно, Касатонова після цього на посаді командуючого флотом відразу не стало.
І вже після цього світ став свідком ганебного розподілу Чорноморського флоту між Росією і Україною у формі Массандрівського протоколу, а потім – міждержавного договору. Згідно з ним Росії відійшов практично весь флот (кораблі) з інфраструктурою, прихваченими гідронавігаційними системами, унікальною ремонтною базою (яка згодом була розграбована на металолом); прибережними земельними ділянками (де зараз росіяни з числа багатіїв будують дачі, здають в оренду нерухомість і не допускають на українську землю її господарів).

Саме Л. Кравчук підписав ще й принизливий для незалежної держави і кабальний договір оренди на розташування ЧФ Росії на території України до 2017-го року за сміховинною ціною 90 млн. доларів на рік (при оцінці 1 мільярд 800 мільйонів доларів). Після такого пограбування тодішній міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов подав у від- ставку, заявивши Кравчуку, що не хоче відповідати перед своєю совістю за зраду інтересам українського народу.

Л. Кравчук примудрився дозволити розграбувати ще й Чорноморське пароплавство – найбільше у Євро- пі, яке мало близько 300 морських суден (зараз лишилось тільки три).

Замисліться, які мільярдні втрати щороку зазнає і далі зазнаватиме наша країна, її бюджет від втрати лише цих двох флотів!

Усі незалежні держави дбають про свою безпеку, пам’ятаючи хрестоматійне „якщо не годуватимеш власну армію, годуватимеш чужинську”. Але Л. Кравчук здавав Україну далі. Відмовився під тиском США та Росії від розміщення на території нашої країни стратегічних військ, озброєних найсучасними на тоді ядерними ракетами СС-20, передавши їх Росії  для нібито демонтажу, отримавши навзамін обіцянки забезпечувати наші атомні станції яде- рним паливом і утилізувати відпрацьоване паливо у російському Красноярському краї. Росія, звичайно ж, свої обіцянки не виконала: у кілька разів підвищила ціну за пальне та його утилізацію.

І все це Кравчук робив ТАК?

Можна багато ще наводити прикладів діяльності Кравчука і Кучми, результати якої ще довго даватимуться взнаки серйозними проблемами і нам – нормальним громадянам України – і нашим дітям.

О. Кезля,
полковник запасу,
голова Ковпаківської
в м. Суми, організації 
Республіканської
Християнської партії (РХП)