№ 6 (49):

Родина Суханових

Історія і культура

У той час, коли про родину Харитоненків за роки незалежності стало відомо більше, то документальних свідчень про життя Суханових історикам та краєзнавцям відомо набагато менше.


Втім співробітникам держархіву Сумської області (зокрема, Олександру Козлову) вдалося певним чином зняти завісу таємничості з постаті Дмитра Суханова, його родоводу, комерційної та громадської діяльності і, зрозуміло, благодійності.

Родом із Курщини


Дмитро Іванович Суханов є родоначальником сумської гілки роду Суханових, коріння якого ведуть у сусідню Курщину.

Суханов Дмитро Іванович (1825-1890).

Почесний громадянин міста (1870). Підприємець-меценат. Нагороджений двома срібними медалями на станіславській стрічці (1863 р.), золотою медаллю на Станіславській стрічці (1865 р.), золотою медаллю на Володимирській стрічці (1869 р.), орденом Св. Анни 3-го ступеня (1869 р.).

Дмитро Іванович народився 10 жовтня 1825 року. Сумським архівістам пощастило установити і місце його народження – місто Обоянь Курської губернії. Глава тамтешньої купецької родини, Іван Васильович Суханов, мав двох синів: старшого Олексія та молодшого Дмитра. Різниця у віці між братами становила 11 років.

До Сум –одружений

1 жовтня 1851 року Дмитро Суханов взяв шлюб із дочкою купця з міста Тіма Курської губернії Марією Михайлівною Смирновою. Через кілька років Суханов з’являється в Сумах, де в компанії з Іваном Харитоненком займається торгівлею. До кінця 1850-х років компаньйони розділилися: Іван Харитоненко зайнявся торгівлею цукром, Дмитро Суханов залишив за собою бакалійну торгівлю. Займаючись підприємництвом і здобуваючи капітал, Суханов одночасно займається громадською діяльністю.

Міський голова

Цікавлячись життям міської громади, пан Суханов зажив серед сумчан поваги, авторитету. Тому й не дивно, що 1858 року його обирають міським головою Сум. На цій посаді він прослужив 4 «курси» – з 1858 по 1871 рік. Будучи міським головою він сполучав й інші виборні посади, як от: церковний староста Сумської соборної Преображенської церкви (з 1 січня 1858 року), голова опікунської ради Сумського жіночого училища (з 1 січня 1864 року), попечитель Сумської земської лікарні (з 1867 року)...

Одним із головних здобутків Дмитра Суханова на посаді міського голови, крім турбот про поліпшення функціонування міського господарства, було відкриття в 1859 році ярмаркового комітету. У результаті цього ярмарковий збір збільшився до 700 рублів сріблом. Також Суханов заснував міський громадський банк для підтримки недостатніх торговців і ремісників. На цю справу він пожертвував безповоротно 5000 рублів сріблом (банк було відкрито 1 лютого 1869 року). Крім цього, він заснував у 1869 році своїм коштом у Сумському тюремному замку Олександро-Невську церкву, витративши на її оздоблення до 6000 рублів сріблом.

В мундирі у відставці

З посади Сумського міського голови Дмитро Іванович Суханов пішов у 1871 році, одержавши похвальний лист за відмінне служіння міській громаді, право іменуватися статечним громадянином і носити мундир у відставці. На цій посаді його змінив Іван Герасимович Харитоненко. З цього часу Дмитро Суханов зосереджується на підприємницькій діяльності і турботах про перебудову Сумського Преображенського храму, церковним старостою якого він залишався до самої кончини.

Перебудований турботами Дмитра Суханова за проектом Харківського губернського архітектора М. Ловцова головний храм Сум є і понині прикрасою не тільки центральної вулиці Соборної, але всього міста.

В пошані у сумчан

Помер Дмитро Іванович Суханов раптово 20 грудня 1890 року від хвороби, що називалась «цукрова». Похований він поблизу Петропавлівської церкви на центральному цвинтарі міста Суми. Після смерті Дмитра Суханова головним ініціатором з увічнення пам’яті мецената і підприємця став священник Сумського Преображенского собору, гласний Сумської міської думи Микола Фесенков. На засіданнях міської думи в серпні 1892 року він нагадав присутнім головні заслуги покійного перед містом: поліпшення міського господарства, заснування міського громадського банку, організація хресного ходу з Іконою Божої Матері із села Шпилівка в Суми, перебудова соборного храму, заснування хору і церковно-парафіяльної школи при ньому, заснування церкви в Сумському тюремному замку і каплиці для зустрічі Ікони Божої Матері під час хресного ходу, пожертва на дитячий притулок Харитоненка 25 тисяч рублів і 10 тисяч на користь Сумської міської богодільні тощо.

Усиновлена дочка

Своїх дітей у пари Суханових не було. Вони вирішили усиновити свою вихованку (з 1870 року) – незаконнонароджену дочку вдови державного селянина з міста Білопілля Устини Яківни Прохоренко Параскеву, що народилася в Сумах 7 листопада 1868 року. Її рідна мати померла в Сумах у 1871 році. На підставі поданих Сухановими документів Урядовий Сенат 14 жовтня 1887 року затвердив постанову Харківського Губернського Правління від 5 серпня 1887 року про усиновлення ними Параски.

Син –племінник


Дмитро Іванович Суханов передав своїм послідовникам і, зокрема, своєму теж усиновленому небожу Миколі не лише комерційний досвід, але й розуміння того, що зароблені гроші не повинні бути самоціллю, вони є засобом власного самоствердження і, зокрема, через благодійницьку, суспільно-корисну діяльність.

Дуже добре, що дядькові зерна навчання впали на благодатний ґрунт Миколиної вдачі. І він став гідним продовжувачем справ свого дядька, який став йому батьком.

Микола Олексійович Суханов народився в місті Обоянь 8 листопада 1864 року в родині старшого брата Дмитра, Олексія Суханова. З 1879 року Микола Суханов виховувався в будинку свого дядька в Сумах. Мати його померла 26 вересня 1884 року, батько – 24 червня 1888 року. До моменту усиновлення Микола мав 26 років, і вже був Сумським 2-ї гільдії купцем. Указом Урядового Сенату від 12 липня 1890 року була затверджена постанова Харківського Правління від 16 квітня 1890 року про усиновлення Сухановими свого племінника.


Не залишилося фотографій родини Суханових. Тільки могили на центральному цвинтарі міста. Два пам’ятника – Дмитру Суханову (зліва) та Миколі Суханову, величний хрест на могилі Параски Суханової та зруйнований чи то часом, чи то вандалами – на могилі матері, Марії Михайлівни.

Про долю синів Миколи Олексійовича Суханова – онуків Дмитра Івановича – сьогодні практично відомостей немає.

Микола Олексійович Суханов, одержавши домашню освіту, успішно займався підприємницькою діяльністю. У 1890-х роках йому належали у селі Низи Сумського повіту до 6000 десятин землі і цукробуряковий завод, у селі Новосухановка – до 3000 десятин орної землі і винокурний завод (про який – у наступних номерах „ГУ”. Редакція), у селі Шпилівка – 1200 десятин землі з лісом. Одночасно з 1 січня 1890 року і протягом дев’яти років він був церковним старостою Преображенского Собору в Сумах, завершивши почату дядьком його перебудову, директором Сумського повітового опікунства при в’язниці, почесним старшиною Сумського дитячого притулку, почесним попечителем церковно-парафіяльної школи в Шпилівці.

Приют у пам’ять дочки

Одружений Микола Олексійович Суханов був на Парасці Дмитрівні, всиновленій дочці старших Суханових. У них народилося двоє синів: 1 травня 1892 року – Володимир, 27 травня 1893 року – Борис. Дружина прожила недовго і померла від сухот 20 червня 1894 року. Її могила збереглася на центральному Петропавловському цвинтарі у Сумах. Бажаючи увічнити пам’ять померлої дочки, вдова Дмитра Суханова, Марія Михайлівна, виклопотала дозвіл на відкриття в Сумах притулку для дівчаток-сиріт під назвою «Параскеївський притулок». На утримання притулку вона пожертвувала 50000 рублів і ще 10000 рублів – на забезпечення церкви при притулку.

І садибу, і церкву

Однак повернемося до Миколи Суханова. На початку 1890-х років для своєї молодої родини на розі Петропавловскої і Думської (нині Першотравневої) вулиць він розпочав зведення садиби, що складалася з трьох будівель. Це головний житловий двоповерховий будинок з архітектурними прикрасами, конторський будинок і довгий одноповерховий будинок для служб. Завершена до 1895 року, садиба була оснащена за останнім словом техніки того часу, у тому числі – електричним освітленням. До наших днів зберігся підземний хід між головним будинком і конторою, у якому були прокладені електричні кабелі. Шикарна садиба, обнесена ажурними ґратами, є і понині гідною прикрасою цієї частини міста. Сьогодні у комплексі садиби розташовуються Інститут прикладної фізики, служби Банківської Академії, один з підрозділів місцевого УМВС.

Останньою великою будовою, що була розпочата за життя Миколи Суханова, була Іоанно-Богословска церква в селі Низи Сумського повіту. До того тут була маломістка дерев’яна церква, побудована 1841 року тодішнім власником села штабс-капітаном Дмитром Івановичем Кіндрат’євим, від якого Низи перейшли потім до Дмитра Івановича Суханова. Після нього цей маєток дістався Миколі Олексійовичу. Закінчити йому цю будівлю не вдалося: 12 травня 1909 року він помер. Похований Микола Суханов поблизу родичів на центральному цвинтарі у Сумах.

Закінчувати будівництво храму довелося опікуну над маєтками Суханових, рідному племіннику Миколи Олексійовича Суханова, сумському 2-ї гільдії купцю Олександру Георгійовичу Сургучову.

Підготував Юрій Мацько