№ 7 (50):

До 110-ї річниці СМНВО ім. Фрунзе

Історія і культура

Дещо про початок та умови праці


Підприємство починалося так: 9 вересня 1895 року між купцем другої гільдії Антоном Розенквістом та Павлом Івановичем Харитоненком і бельгійськими підданними Еме Роберте, Альбертом Жиленом, Полем Жиленом було укладено договір про те, що Розенквіст передає вищезазначеним особам в оренду терміном на 10 років належні йому на праві приватної власності машинобудівні, котельні та ливарні майстерні з усім обладнанням, що розташовувалися на Хуторі Чеховому (район озера Чеха).

П.І. Харитоненко разом із компаньйонами у свою чергу поступаються своїми правами знову створеному товариству «Сумські машинобудівні майстерні» вже на ділянці землі біля Харківсько-Миколаївської залізниці, яке було зареєстровано 15 листопада 1896 року. До кінця 1896 року головні цехи підприємства було зведено, вся решта цехів почала працювати 1896 року.

У Товаристві більшість капіталу було з боку представників Бельгії, тому й підприємство вважалося бельгійським. Так само і директорат та начальники цехів, майстри були передусім іноземці – бельгійці, французи, німці, чехи (першим директором Бельгійського заводу, як по-простому називали «Сумські машинобудівні майстерні» був Альбрехт Бероунський, чех за національністю).

Робочий день на заводі тривав 11 із половиною годин (з 6 ранку до 7 вечора з півгодинною перервою на сніданок і однією годиною на обід), а з 1905 року – 10 годин з годинною перервою на обід. В обідній час робочий виходив через контрольовану прохідну, забирав принесений обід і йшов обідати назад у цех. Влітку робочі приймали їжу за територією заводу – на пустирях і ярах навколо нього. У кінці робочого дня працівники виходили в одну шеренгу через прохідну, де їх ретельно обшукували наглядачі й озброєний урядник. Облік на виробництві був дуже суворий. Середня зарплата в іноземного робітника становила 2 рубля 80 коп. на день, у місцевого, сумського – наполовину менше.

Із перших днів існування завод зазнавав труднощів: до нього ще не було особливої довіри, а відтак не було і великих замовлень на його продукцію (обладнання для цукрових заводів, парові машини, литво із заліза, міді тощо). 1908 року у звязку з реконструкцією Кияницького цукрового заводу на Бельгійському заводі вперше була виготовлена велика парова машина. Вона стала гарною рекламою для підприємства й недовіра до його продукції щезла.

Василь Олексенко