№ 7 (50):

Житейські історії

Гумор

Я вчера миленку Вале
отдала на сеновале...
Не свою девичью честь,
я «ГУ» дала прочесть

Ця гумористична рубрика вміщує в собі абсолютно реальні анекдотичні випадки і ситуації із життя наших читачів (вдома, на роботі, на вулиці тощо). Погодьтеся, життя – театр (у цьому разі – комедійний), а ми – актори.


Редакція нашої газети пропонує своїм читачам стати дописувачами цієї рубрики, аби «задокументувати» прикольний випадок і, таким чином, дати посміятися ширшій аудиторії в межах Сум і області.

Підписуватись не обов’язково реальними іменами, можна – вигаданими або ж – «ніками». Міні-розповіді редакція приймає як звичайною, так і електронною поштою. Тексти відредагуємо, тож вам не обов’язково мати письменницький хист.

Чекаємо на вашу пошту, оскільки знаємо, що прикольні випадки були, є і будуть у нашому з вами житті. На підтвердження цього подаємо нижче замальовки з натури, учасниками чи свідками яких були знайомі співробітників нашої редакції.

Редакція «ГУ»


«Это – неприлично…»

На входе в универсам «ЕКО» – встречные потоки входящих и выходящих. Выходит еще молодая бабушка за ручку с внучкой 4-5 лет, которая с выражением лица «вот-вот заплачу» выдает гениальную по своей детской непосредственности фразу: «А знаес, бабуска, это – неприлично, выходить из магазина и нисиго такого не купить…» .
Нет, ну разве такое забудешь?..

Yatsek, м. Суми

Сезон

Сценка в одному з сумських супермаркетів. На касі мужчина розраховується за товар. Серед покупок – туалетний папір. У дівчини-касира виникло питання з приводу правдивості виданої комп’ютером інформації про ціну на цей вид товару. Вона закликала на допомогу свою колегу, що стояла поруч:
– Тань, а цей папір стоїв же дорожче! Подешевшав чи що? – і показує рулончик подрузі.
– А, точно-точно: подешевшав.
– А чом так?
– Не знаю. Сезон, мабуть...
Таня за мить осмислила таке своє припущення, всі троє як по команді переглянулись між собою і, звичайно, дружно засміялись.

Юрій, м. Суми

«Мест нет!»

Суми. Вересень. Опів на восьму ранку. Тролейбус за «першим» маршрутом слідує у напрямку «Хімпрому». Із кожною зупинкою салон транспортного засобу наповнюється нашим братом, що поспішає на роботу. «Упакованим» вщерть тролейбус стає після зупинки «СКД».

На зупинці «М’ясокомбінат» чи «Фарфоровий завод» – не пам’ятаю – охочих стати пасажирами не меншає. Я сиджу біля вікна з боку проїжджої частини, тому не бачу саму «картинку», але уявіть: на середніх вхідних дверях – характерна штовханина, спричинена натиском тих, хто намагається затиснутись у салон з вулиці; і нарешті якийсь молодий чоловік, доведений до відчаю чиїмись намаганнями втиснутись у тролейбус, заволав благально-пояснювальним голосом: «Мє-є-ст нє-є-т!». Прозвучало як одкровення. Двері захлопнулись, а пів тролейбуса зайшлося сміхом.

Я.О. М., Суми

«Я тут вчера…»

В кабинете нас работает трое.
Совсем недавно, в начале рабочего дня, после взаимных приветствий, слышу от одного из моих коллег: «Игорь Иванович, я тут вчера вас на столе за кончик взял». Немая пауза. Еще через пару секунд все присутствующие взрываются хохотом. Дошло всем. Я то услышал как услышал, а он сказал буквально так: «Игорь Иванович, я тут вчера у вас на столе ЗАКОНЧИК взял». Имелся ввиду «Закон об ипотеке».

Игорь Иванович,
Сумы

«У нас – без проблем»

У відрядження до Києва їздили на службовому авто. В обумовленому місці на нас чекав партнер-киянин. Далі поїхали з ним. Як місцевий, він сів у авто вже на правах штурмана. Їдемо по вулиці, на якій кілька обмежувачів швидкості – металевих горбів через всю ширину проїжджої частини, які ще звуться лежачими поліцейськими.

– От уже ж понакидали цих лежачих поліцейських де треба і не треба, – пожалівся наш киянин. – З рівних ділянок доріг роблять горбаті...

– Унас таких проблем немає. Наші дороги – то суцільний лежачий поліцейський!

Сашко, м. Білопілля