Без перебільшення можна сказати, що Миколаївська та Петровська площі були архітектурними перлинами міста Суми
Ще в часи середньовіччя на місці центральної частини сучасних Сум існувало поселення, мешканці якого використовували доволі заліснену і заводнену місцевість Холодної гори як рибальські та мисливські угіддя.
А наприкінці 17-го століття ця ділянка почала освоюватись, про що свідчить будівництво у 1694 році дерев’яної Миколаївської церкви. 1803 року її знищила пожежа, відтак внаслідок запиту місцевої влади до Харківського генерал-губернатора було дозволено на тому місці збудувати купецькі лавки.
Відроджений храмБудинок з місцями для торгівлі звів такий собі купець Медведєв. У дворищі садиби поставили пам’ятний стовпчик на місці олтаря дерев’яної церкви.
Щось не заладилось із бізнесом у Медведєва і садибу придбав інший купець – такий собі Овчаров.
А у 1825 році на Петровській площі (а не на Миколаївській, як зазначено, зокрема, в книжці-фотоальбомі «Вулицями старого міста») було зведено храм в ім’я святого Миколая. Споруда була у стилі класицизму і домінуючу роль у її композиції відіграв центральний купол, який спирався на чотири колони. Дзвіниця церкви виконувала також роль пожежної каланчі. 1930 року церква була цілеспрямовано знищена радянським атеїстичним режимом.
Ім’ям імператора Назву Петровська площа одержала від імені російського імператора Петра І, який квартирував у Сумах 1708 року перед Полтавською битвою. У місті тоді влаштували парад-огляд приведених царевичем Олексієм військ, а також святкування Нового року з «потєшнимі огнямі» – феєрверком.
Однак слід зазначити, що до цього площу називали майданом, оскільки він був місцем проведення зібрань містян (міщан) і козаків. На ньому існував і базар, але великі передсвяткові базари організовували на Миколаївському лужку.
Сквер замість базаруЩо стосується Миколаївського лужка, то відомо, що в кінці 70-х років 19 століття базар було звідси перенесено, і на його місці розбили сквер для відпочинку прихожан Миколаївської церкви. Тут був і павільйон такого собі садівника і квітникаря Коровая. Продукцією Коровая користувався трунар Маликов, майстерня якого знаходилася якраз біля церкви.
У 1917-1920 роках 20-го століття на ньому проводили паради своїх військ різні власті, які у той період часто змінювали одна одну.
Воскресенська церква
З протилежного кінця Петровської площі височіла Воскресенська церква. Муровану церкву Воскресіння Христового розпочали споруджувати наприкінці 18-го століття на замовлення і коштом полковника Сумського Слобідського полку Герасима Кондра-т’єва. Але і козаки віддавали частину свого доходу на побудову церкви або безоплатно працювали на її будівництві. Спорудження храму закінчував уже після кончини Герасима його син Андрій.
Воскресенську церкву освятили 1702 року. Вона мала вигляд тридільної, триверхої, двоповерхової споруди з верхнім холодним храмом Воскресіння Христового і нижнім теплим св. Андрія Первозваного. З трьох боків перед входом були влаштовані прямокутні у плані ґанки-притвори.
1791 року церква згоріла, відновили її у 1808-му. У 19-му сторіччі над ґанками-притворами було надбудовано другі поверхи, а головний вхід перенесено із західного на північний фасад із прибудовою критих сходів, що ведуть у верхню церкву. До Воскресенського храму добудували невисоку масивну дзвіницю, увінчану шатром. Вона зруйнувалася у кінці 19-го століття. 1906 року поряд із церквою було споруджено окремо дзвіницю.
Воскресенська церква дожила до наших днів – хто її не знає. 1978 року її було реставровано за проектом архітектора М.М. Говденка з поверненням їй рис стилю українського барокко. Реставрацію було проведено на вимогу громадськості, яка стала на захист духовності та історії міста, боронячи її від фізичного знищення (за часів господарювання у місті тепер почесного громадянина Сум Михайла Лушпи її планували знести при будівництві адміністративних споруд).
Вже пізніше, за часів незалежності, Воскресенську церкву було передано місцевій громаді Української православної церкви Київського патріархату. І до цієї справи, додам без зайвої скромності, доклав своїх зусиль і я.
Управа з пожежниками
На Миколаївській площі була розташована колишня міська управа. Будинок було зведено у 1860-1890 роках 19-го століття. На нижньому поверсі розміщалась пожежна команда №2. Я часто зупинявся біля цієї споруди, чаруючись нею, і по-справжньому шкодував, коли її знищили разом із частиною будівель н-Соборної та будинком Медведєва-Овчарова.
Нема тепер Миколаївської площі, немає й Петровської... Нема телефонної станції, на місці якої вже у 60-х роках минулого століття збиралася частина сумчан із нагоди якогось із радянських свят для того, аби пройти у парадних колонах через Червону (Покровську) площу перед трибуною з місцевими партійними й державними керівниками, з яких кожен у свій час був ініціатором або затятим виконавцем командних вказівок щодо винищення матеріальної спадщини власного минулого.
Загадки площі ПетраОдна з потаємних сторінок історії Петровської площі пов’язана з карто-графічно позначеним на ній будинком Окружного суду. Дехто з місцевих краєзнавців заявляють, що тут тимчасово перебував цей суд.
Тим часом, старший науковий співробітник Сумського обласного архіву Олександр Козлов, який досліджував матеріали спорудження будинку для цієї установи, говорить, що на Петровській площі справді планувалось спорудити приміщення для Окружного суду. Але виявилось, що проект цієї споруди буквально на кільканадцять метрів не «вписувався» у будівельні норми цієї частини міста, і тому будівництво заборонили (про сьогоднішнє «дотримання» будівельних норм – без коментарів – Ред. «ГУ»).
Карта міста із зазначеним на ній будинком Окружного суду друкувалася десь на межі 1990 року, коли існував уже його проект. Але судову установу після заборони побудували пізніше – 1917 року – в іншому місці. Ось так видавці міської мапи трохи поспішили...
Телефонна станція
На Петровській площі знаходилась також знов споруджена будівля дводротової телефонної станції на 300 абонентських номерів (у 1916 році ця кількість сягнула понад 500 номерів). Спочатку планувалося її побудувати у сквері жіночої гімназії (сучасний сквер ім. Т. Шевченка) напроти будинку Павлової. Перша телефонна станція була однодротова і розміщалась у передмісті.
Але окрасою площі, все-таки, був будинок страхового товариства «Росія», що належав Штейнеру. Одним боком він був прибудований до давнішої споруди, і через це часто вважалося, що він належить уже до Миколаївської вулиці. Однак будинок Товариства ви-ступав у цьому місці домінантою саме Петровської площі. Телефонна станція межувала з садибою Воловика, який мав торгвий дім.
У підвальних приміщеннях знаходилася типографія Вертикова. Після революції 1917 року в будинку розміщалися різні відомства, у тому числі – сумнозвісні «чрєзвичайний комітєт», наркомат внутрішніх справ.
Під час окупаціїУ часи німецько-фашистської окупації у 40-х роках минулого століття тут (судячи з інформації газети «Сумський вісник», яка тоді виходила) розташовувалася політична поліція німців. На протилежному боці, в одноповерховому будинку – контора Суханових.
Чий скелет?Я добре пам’ятаю цей будинок – один із улюблених будинків мого дитинства. 1952 року в ньому розміщався магазин посібників і наочного приладдя для навчальних закладів (там, до речі, працювала моя хрещена матір). Я часто бував у магазині, мені подобались його красиві двері, великі вікна... Але най-більше мою тоді дитячу уяву підкорив, напевно ж, гіпсовий скелет людини. Якраз добре пам’ятаю цілу, я б сказав, полеміку дорослих, яку спричинило якось моє до них запитання: «А чи не справжній це скелет?».
Підготував Олексій Ленський
