№ 11 (54):

Народна художниця

Історія і культура

Ім’я Катерини Білокур, самобутньої художниці з народа, яка зображувала на своїх картинах нев’янучу красу та багатство української природи, щедру родючість її земель – назавжди увійшло у історію українського народного мистецтва. Її твори заворожують глядача щедрістю барв, заволікають радісним сприйняттям світу.


Життєвий та творчий шлях К. Білокур не був легким. Народилась вона 7 грудня 1900 року у селі Богданівка Київської області у бідній селянській родині. У дитячі роки вчитись у школі їй не довелося. Але тяга до знань, книг допомогла їй пізніше заповнити прогалини у освіті. Любов до малювання, до мистецтва поступово відтіснили інші інтереси. Батьки дарма намагались відволікти доньку від «дурної справи», яка стала сенсом усього її життя. Вона уважно вивчає живу природу, кожну квітку, кожне стебельце. Так поступово художниця збагачується враженнями, занурюючись у важкий творчій процес, відкриваючи для себе таємниці техніки живопису, композиції, малюнку. Друга половина 30-х років – важливий період у творчості К. Білокур. Художниця знаходить себе у жанрі натюрморту, оволодіває технікою живопису, майстерністю композиції. Вже перші роботи свідчать про її неймовірний дар, великі творчі можливості. Вони попередили своєрідний, тільки для неї притаманний стиль.

Вперше картини К. Білокур експонувались у 1940 році на обласній виставці у Полтаві, а згодом і на республіканській у Києві. Вони були із захопленням зустрінуті глядачами і одержали високу оцінку художників-професіоналів. Успіх окрилив і укріпив віру художниці в свої творчі можливості. Вона їде у Київ та Москву, щоб «побачити картини справжніх художників». Отримавши натхнення від побаченого, Білокур створює цілу серію прекрасних композицій. На жаль, всі твори, що експонувалися на персональній виставці в Полтавському краєзнавчому музеї в 1941 році, загинули під час війни. Уціліли лише роботи, що не потрапили на виставку. Два роки, проведених на окупованій фашистами території, були найважчими в житті Катерини Білокур. Творчо вона майже не працювала. За цей час виконала тільки декілька полотен. Після звільнення рідної Богдановки Білокур знову береться за улюблену справу.

50-і роки в творчості Катерини Білокур – найплідніші. Вона пише оригінальні і яскраві натюрморти. Натюрморти Білокур захоплюють філософським осмисленням життя. Зображені на них квіти, овочі, предмети побуту завдяки фантазії, образній мові художниці перетворюються на пісні, що оспівують природу, людину і його діяння. На її картинах все виписано дивно скрупульозно і матеріально. Ми неначе вбираємо в себе запах гарячої пари, що підіймається з розвареної картоплини, нас п’янить аромат м’якої пористої поверхні шматка житнього хліба, тільки що випеченого, фізично відчуваємо прозорість виноградних кетягів, ніжні запахи квітів, смак соковитого кавуна. Реальному відтворенню дійсності допомагає тонке відчуття кольору. У її творах переважають м’які тональні переходи. Їй чужі різкі контрасти світла і тіні. Ефекту вона досягає за рахунок чистих фарб, що взагалі властиво народному декоративному мистецтву.

З середини 50-х років Білокур пробує свої сили в техніці акварелі. Кращі її роботи – «Вересень у Богдановці», «За селом» (1956), «Ранньою весною» (1958), «Осінь» (1960). Художниця в них досягає правдивої передачі багатства фарб навколишнього світу, а також граничної емоційної виразності. Останніми роками, вже важко хвора, Катерина Білокур створює ряд значних живописних полотен («Жоржини», 1958; «Піони», 1958; «Богдановськіє яблука», 1959; «Букет квітів», 1960 та ін.). 9 червня 1961 року талановитої художниці не стало.